Редьярд Кіплінг - Мауглі

Його улюбленими персонажами були англійські солдати. Дехто вважає Кіплінга їхнім співцем. Солдат був для нього і людиною зі своїми радощами та болями, і бездумним виконавцем чужої волі, і героєм, і жертвою, і символом могутності Британії, яка тоді кидала виклик усьому світові.

Кіплінг-прозаїк ступав у сліди Кіплінга-репортера. Він писав про спорудження мостів і про людей, які за мізерну винагороду, з ризиком для життя виконували цю роботу. Про щоденний подвиг солдатів. Про страшні повені в індійських річках і про релігійні бунти.

Як це і властиво англійцям, він був жадібним до мандрів, хотів їздити скрізь і бачити все. Його молоде життя наскрізь прошите дорогами. Уже згадуваний Моем наголошує, що коли Кіплінг уперше приїхав до Лондона, редактор одного журналу запитав, скільки йому років. Редьярд відповів, що через кілька місяців виповниться двадцять чотири, і той вигукнув: «О Боже!». Та й справді: те, що встиг зробити молодий митець, було дивом. До нього так тріумфально входив в англійську літературу тільки Чарльз Діккенс. Щоправда, дехто пророкував: Кіплінг, стрімко злетівши, мов ракета, так само стрімко згасне. Але він не знижував узятого темпу.

Сьогодні просто важко уявити, наскільки популярним був за свого життя цей письменник. В Англії — та й чи не в усьому англомовному світі — шанувальники поезії захоплювалися збірками Кіплінга «Пісні казарми», «Сім морів», «П’ять націй». Ці вірші були динамічні, мов крок солдата, й лаконічні, мов рядки з фронтових повідомлень. Вони легко запам’ятовувалися, бо здебільшого мали виразний баладний сюжет; деякі з них «губили» автора — їх співали чи декламували як народні балади.

Кіплінга знали також як оригінального прозаїка, зачитувалися його романами «Світло згасло» й «Кім». Збірки новел цього автора «Прості оповідання з гір» та «Три солдати», видані ще сто п’ятнадцять років тому, ще й сьогодні ставлять молодим письменникам за приклад лаконічності й віртуозного володіння словом.

Величезної популярності набули й Кіплінгові оповідання для дітей (на тих творах виросло он уже яке покоління юних читачів). Дві його «Книги Джунглів», а також «Відважні моряки» й «Казки просто так» належать до улюблених літературних творів у дітей різних народів.

І, нарешті, щодо Мауглі. Як літературний персонаж він вперше з’явився на сторінках оповідання «В зграї» (1893). Далі на хвилі високого творчого натхнення було створено обидві «Книги джунглів». Кіплінг жив тоді з молодою дружиною в Лондоні. Одужавши після важкої хвороби й насолоджуючись родинним щастям, він радів життю, як ніколи багато писав. І лиш інколи на нього нападала легка ностальгія за Індією, з жалем згадувалися далекі дні тамтешнього дитинства, обличчя приятелів, що їх розкидали роки по неоглядних просторах Британської імперії.

Серія оповідань про Мауглі (тобто «жабеня») починається з того, що малюк загубився в індійських джунглях. Здавалося б, шансів на порятунок у нього немає. Але в казковій повісті Кіплінга хлопчик вижив. Безпорадне дитинча стало членом вовчої родини, ним зворушливо опікується вовчиця Ракша. В нього з’являються друзі: чорна пантера Багіра, ведмідь Балу, шуліка Чіль, слон Хаті. Але є в нього й підступні вороги: тигр-людоїд Шер-Хан, шакал Табакі, плем’я мавп Бандар-Логів. Та кмітливий і винахідливий Мауглі разом зі своїми друзями перемагає їх усіх.

Хлопчик добре засвоїв норми й правила життя в джунглях. Серед них основні — це повага і взаємодопомога між друзями й спільниками, турбота про виживання й благополуччя роду, повага до найздібніших, наслідування їх.

Минають роки. Мауглі дорослішає, і щось незрозуміле йому самому відбувається в його душі. Юнак відкриває для себе, що він — людина, і в ньому оживає ностальгія за родом людським. Душа Мауглі розчахнута надвоє: йому боляче залишати джунглі, які були його рідним середовищем, але він іде назустріч невідомому в світі людей і хоче багато чого їх навчити…

Кіплінгів «Мауглі» не тільки побив усі рекорди читацької популярності, а й започаткував цілу бібліотеку казково-філософських творів про людину й світ природи («Книга про тварин, які називаються дикими» Андре Демезона, «Поклик предків» і «Біле ікло» Джека Лондона, «Тарзан» Едгара Райса Берроуза). 1942 року з’явився художній фільм американського режисера Золтана Корди про Кіплінгового героя, а 1967 року також у США на студії Волта Діснея режисер Вольфганг Райтерман поставив мультфільм про Мауглі, що обійшов чи не весь світ. Його, як і Кіплінгів твір, знають уже кілька поколінь людей.