Редьярд Кіплінг - Мауглі

Колись Редьярд Кіплінг сказав, що свої найкращі оповідання почув од батька.

У цих словах — не лише синівська повага й пошана до батька, якому належала справді важлива роль у духовному формуванні майбутнього письменника. Батько багато знав і бачив того, що стало сюжетами Редьярдових творів. І все ж чимало залежало й від нього особисто.

Славетний англійський прозаїк, шанувальник творчості Кіплінга Сомерсет Моем писав: «Мені здається, що письменник дуже рідко може використати даний йому матеріал у готовому вигляді, — так само рідко, як людина зі справжнього життя може бути перенесена в оповідання і зберегти свою правдоподібність. Звичайно, десь письменник бере свої ідеї, вони не вискакують із його голови, як Афіна Паллада з голови свого батечка, у всеозброєнні, тільки сядь і запиши. Але цікаво, як часто було досить крихітного натяку й неясної асоціації, щоб уява письменника запрацювала і з часом продиктувала йому цілком вибудовану річ…»

Очевидно, все це так. Але незаперечно, що передовсім життєва біографія Джозефа Редьярда Кіплінга, а також люди, котрі оточували його в дитинстві та юності, й зумовили характер усієї його творчості. Як для англійського письменника, то біографія його більш ніж екзотична.

Велика Британія тоді була великою імперією, що володіла багатьма країнами, а серед них — й Індією. Кіплінг народився 1865 року в індійському місті Бомбеї, де його батько був хранителем музею в Лахорі й викладачем, як він це називав, «архітектурної скульптури». Перші роки майбутнього письменника припали на двоє людських і мовних середовищ — англійське та індійське. До семи років він навіть говорив мовою хінді набагато краще, аніж рідною англійською.

Коли Редьярдові не виповнилося й шести літ, його разом із молодшою сестрою привезли до Англії й поселили в домі злої та жорстокої жінки, котра мала їх виховувати. Отоді затероризований нею Кіплінг почувався глибоко самотнім і нещасним. Бо чужа жінка майже щокроку його, сварила й била, глузувала з нього. Він зціплював зуби й, аби мати сили терпіти, думав про батьків.

Коли за кілька років приїхала матір і побачила, в якому стані її діти, вона негайно забрала їх і повезла з собою. Але біль образи та приниження ще довго бринів у юній душі. І, можливо, він відлунився через багато літ, коли Кіплінг писав про Мауглі, якого доля вирвала з родини й закинула в джунглі.

Дванадцятирічним Редьярда віддали до коледжу збройних сил, де навчалися головним чином сини офіцерів, які також мали стати офіцерами. Короткозорого Кіплінга звільнили від муштри та спортивної підготовки, і він мав досить часу для читання й літературних вправ. І все ж атмосфера коледжу була чужа для незалежного характером Кіплінга. Можливо, він прохав батька забрати його до Індії, чи, можливо, той сам дійшов думки про доцільність такого рішення. Редьярд не завершує навчання в коледжі — неповних сімнадцяти літ він повертається до Індії, де батько влаштував його молодшим редактором «Цивільної та військової газети».

Починається зовсім інше життя. У світі журналістики Кіплінг — мов Мауглі в джунглях. Він охоче й багато пише. І виявляється, пише дуже добре. Ним зачитуються, йому заздрять. У його репортажах — точні прикмети місця й часу, дорогоцінні подробиці для історії. Але він — не тільки першокласний репортер. Кіплінг — літературний вундеркінд. Більшість творів із книжки «Прості оповідання з гір» було написано ще в коледжі.