Ліман Баум - Чари країни Оз

Очі Гугу гнівно блиснули.

— Так, — сказав він, — я чув про тебе. Ти колись давно присвоїв титул Царя Звірів, але жоден звір-боягуз не може бути Царем наді мною.

— Та він насправді не боягуз, ваша величносте, — докинула дівчинка. — Його тільки прозивають так.

Гугу перевів погляд на неї. І всі звірі теж утупили в неї очі.

— Хто ти така? — спитав Король.

— Я? Я Дороті, — відповіла вона.

— Як ти наважилась прийти сюди? — запитав Король.

— А я не боюсь іти хоч би й куди, коли Лев-Боягуз зі мною, — сказала вона. — Я дуже добре знаю його і певна, що на нього можна покластись. Він завжди боїться, коли ми попадаємо в якусь халепу, і тому його прозивають Боягузом; але він великий боєць, і тому насправді ніякий він не боягуз. Розумієте, він не любить битись, та коли доводиться, тоді жоден звір його не подужає.

Гугу-Король подививсь на величезного, могутнього Лева-Боягуза й зрозумів, що вона каже правду. Підійшли ближче й інші Леви з цього лісу і низько вклонились чужому Левові.

— Просимо Вашу величність до нашої оселі, — сказав один. — Ми вже багато років знаємо про вас, ще до того, як ви пішли жити до Смарагдового міста, і ми бачили, як ви билися зі страхітливими калідами й перемогли їх, і знаємо, що ви Цар усіх Звірів.

— Це правда, — відказав Лев-Боягуз. — Але я прийшов сюди не для того, щоб правити звірами цього лісу. Тут королює Гугу, і я певен, що він добрий Король, справедливий і мудрий. Я прийшов зі своїми друзями до Гугу як гість і сподіваюся, що нам тут раді.

Це сподобалось великому Леопардові, і він зразу сказав:

— Так, принаймні вам я радий і прошу ласкаво до мого лісу. Але хто оті чужинці, що з вами?

— Дороті вже назвала себе, — відповів Лев, — і я певен, що ви полюбите її, узнавши краще. Цей чоловік — Чарівник з Озу, мій приятель, він може робити дивовижні штуки своїми чарами. А оце — мій щирий і випробуваний друг — Голодний Тигр, що живе зі мною в Смарагдовому місті.

— Він що, завжди голодний? — спитав Лу-Одноріг.

— Так, — відповів сам Тигр. — Я завжди голодний на жирненьких немовляток.

— То хіба ти не можеш знайти в Озі жирненьких немовляток і наїстися? — спитав Лу-Одноріг.

— Та їх там, звичайно, є доволі, — відказав Тигр. — Але я, на лихо, маю таке вразливе сумління, що воно не дозволяє мені їсти немовлят. Тому я завжди голодний на них і ніколи не можу їсти їх, бо сумління не дозволяє мені.

Та з усіх ошелешених звірів на цій галявині жодне не було так прикро вражене несподіваною появою чотирьох гостей, як Коструббо-Ном. Він не тільки був приголомшений, а й злякався, бо впізнав у них наймогутніших своїх ворогів. Але він усвідомлював: вони не можуть знати, що він — колишній Король Номів, бо подоба звіра, яку він тепер мав, цілковито маскувала його. Тому він зібравсь на відвазі й вирішив, що Чарівник і Дороті не зможуть поламати його планів.

Поки що важко було сказати, що думають про цих гостей усі незліченні звірі. Декотрі витріщалися на них сердито, але більшість, видно, були просто здивовані й збентежені. Але зацікавились усі, тож сиділи дуже тихо й слухали те, що говорилось.

Кікі Ару, що лишався непомічений у затінку за скелею, спочатку дуже злякався прибуття чужинців, навіть більше, ніж Коструббо; він сказав собі, що треба діяти швидко, не чекаючи поради старого Нома, інакше їхню змову, скоріш за все, викриють і всі їхні плани підкорити Оз і правити ним проваляться. Крім того, Кікі взагалі не подобалась поведінка Коструббо, бо колишній Король Номів хотів робити все по-своєму, а юнака, який один володів таємницею перетворення, змушував коритися наказам, наче раба.

Турбувало ще Кікі Ару й те, що прибув справжній Чарівник, про якого говорили, ніби він має багато чаклунських якостей, і цей Чарівник, що має у своєму саквояжику знаряддя до чарів, є другом озминського народу і, мабуть, захоче відвернути війну між лісовими звірами та людьми країни Оз.

Все це промайнуло в голові Юнака-Верхотура, поки Лев-Боягуз і Король Гугу розмовляли, і тому він почав витворяти деякі дивні речі.

Він нагледів недалеко від того місця, де стояв, глибоку западину в скелі, уткнув у ту западину обличчя й прошепотів так тихо, щоб ніхто не почув.

— Я хочу, щоб Чарівник з Озу, став лисом — пірзкщгл !

Чарівник, що досі стояв усміхнений біля своїх друзів, раптом відчув, що обертається на Лиса, і впустив чорного саквояжика додолу. Кікі простяг руку й ухопив того саквояжика, а Лис закричав скільки голосу: