Ліман Баум - Чари країни Оз

— Візьмемо з собою на подарунок для Озми в її день народження.

Калід знову засміявся, тоді споважнів.

— Коли ви допливете до берега на своєму плоті, перше ніж мої брати зможуть спіймати вас, — сказав він, — ви будете в безпеці від нас. Ми вміємо плавати, як риба, і дівчисько не врятувалося б від мене, забрівши у воду, але на острів каліди не попливуть.

— Чому? — спитала Тротта.

Звір мовчав.

— Скажи нам чому! — наполягав Капітан Біл.

— Бо це острів Зачарованої Квітки, — пояснив Калід, — а ми не любимо чарів. Якби в тебе не чарівна нога замість живої, ти б не повалив мене так легко й не прохромив оцим кілком.

— Я був на острові Чарів, — озвався Скляний Кіт, — бачив Зачаровану Квітку й гадаю, що вона надто гарна, аби лишати її в такому безлюдному місці, де тільки шастають звірі й ніхто більше не бачить її. Тому ми й хочемо забрати її до Смарагдового міста.

— Мені байдуже, — пробурчав звір. — Ми, каліди, були б навіть раді, якби цієї квітки не було в нашому лісі. Бо яке з неї пуття?

— Хіба ви не любите гарних речей? — спитала Тротта.

— Ні.

— Все ж таки вам слід би замилуватися моїм рожевим мозком, — виголосив Скляний Кіт. — Він дуже гарний, а коли працює, то видно як.

Звір тільки загарчав у відповідь, а Капітан Біл, що вже нарубав скільки треба колод потрібної довжини, почав котити їх до води й скріплювати в пліт.

ень уже хилився до вечора, коли він докінчив плота.

— Не дуже великий, — сказав старий моряк, — але я важу небагато, а ти, Тротто, ще вдвічі менше, а Скляного Котюню можна не рахувати.

— Але він надійний? — спитала дівчинка.

— Так, його стане на те, щоб донести нас до острова й назад, а більше нам і не треба.

По цих словах Капітан Біл зіпхнув плота у воду і, коли він загойдався на хвильках, зійшов на нього й простяг руку Тротті, й та швидко стрибнула за ним. Скляний Кіт опинився на плоту останнім.

Моряк вирубав довгу жердину, вистругав весло і з його допомогою досить легко вів пліт через річку. Що ближче вони підпливали до острова, то краще бачили Зачаровану Квітку і швидко пересвідчилися, що Скляний Кіт не перехвалив її анітрохи. Кольори квіток, що часто змінювали одна одну, були напрочуд яскраві й гарні, а форма їх різноманітна й цікава. Вони взагалі не схожі були на звичайні квіти.

Тротта й Капітан Біл так пильно вдивлялися в золотий вазон із Зачарованою Квіткою, що ледве помічали самий острів, поки пліт не ткнувся в його піщаний берег. Аж тоді Тротта вигукнула:

— Що за диво, Капітане Біле — тут не росте ні билинки, крім Зачарованої Квітки!

Тоді й моряк глянув на острів і побачив, що там є тільки гола земля, без камінця, без листочка й без травинки.

Тротта, якій не терпілося роздивитися Квітку краще, сплигнула з плота на берег і побігла до золотого вазона.

Там вона сповнена подиву зупинилась перед ним. Капітан Біл підійшов не кваплячись і теж постояв часинку в безмовному захваті:

— Озмі сподобається, — зауважив Скляний Кіт і сів на землю, спостерігаючи переміну барв на квітках. — Я певен, що такого гарного подарунка на день народження вона не одержить ні від кого.

— Як ви гадаєте, Капітане, вона дуже важка? І чи ми довеземо її додому, не зламавши? — стурбовано спитала Тротта.

— Та я піднімав куди більші речі! — відповів моряк. — Але спробуймо, скільки вона важить.

Він хотів був ступнути вперед, але не зміг відірвати від землі живої ноги. Дерев’яна була цілком вільна, а живої — не зрушити.

— Я, здається, прилип, Тротто, — сказав він, спантеличено дивлячись на ногу. — Це й не багно, і не клей, але щось мене тримає.

Дівчинка спробувала підняти свої ноги, щоб підійти до свого супутника, але земля тримала їх так само міцно, як і Капітанову. Вона спробувала човгнути ними або повернути їх, але марно: ноги не вдавалося зрушити ні на волосинку.

— Чудасія! — вигукнула Тротта. — Як ви гадаєте, Капітане Біле, що з нами сталося?

— Спробую зміркувати, — відповів моряк. — Ану роззуйся. Може, це шкіряні підошви прилипли до землі.

Тротта нахилилась і розшнурувала черевички, але виявилося, що вона не може витягти з них ніг. Тоді Скляний Кіт, що як звичайно ходив навкруги, сказав:

— Ваша нога пустила коріння, Капітане, і я бачу, як воно входить у землю, а там розходиться в усі боки. Те саме і з Троттою. Ось чому ви не можете рухатись. Вас тримає коріння.