Ліман Баум - Озма з країни Оз

— Ми й самі зав-тра ста-немо досить без-глуздими при-кра-сами, — сказав Механічний Чоловік своїм монотонним голосом.

Ту мить до кімнати вбігла Дороті, страшенно схвильована, й вигукнула:

— А де Біліна? Ви не бачили Біліни? Вона тут?

— Ні, — відповів Страхопуд.

— То що ж з нею сталося? — спитала дівчинка.

— А я думав, що вона з тобою, — сказав Страхопуд. — Але я щось не пам’ятаю, чи бачив Руду Курку відтоді, як вона видзьобувала крихти печива.

— Мабуть, ми лишили її в тій залі, де стоїть трон Короля, — вирішила Дороті й зразу побігла коридором до дверей, якими вони ввійшли сюди. Але двері були щільно зачинені й замкнені з другого боку, а важка кам’яна плита була така товста, що крізь неї не проходив жоден звук. І Дороті довелося вернутись до своєї спальні.

Лев-Боягуз просунув голову до неї й почав утішати дівчинку.

— Наша Руда Курка сама зуміє подбати про себе, — сказав він. — Не турбуйся за неї, краще спробуй поспати, скільки зможеш. День був довгий і важкий, треба відпочити.

— Мабуть, завтра відпочину досхочу, коли стану прикрасою, — сонно промовила Дороті. Проте лягла на канапу і, попри всі гризоти, скоро опинилась у країні снів.

Тим часом Головний Лакей вернувся до тронної зали й сказав Королю:

— Ну й дурень же ви, що марнуєте стільки часу на цих людей.

— Що? — вигукнув Його Величність так розгнівано, що аж розбудив Біліну, яка спала під його троном. — Як ти смієш називати мене дурнем?

— Бо я люблю правду, — відказав Лакей. — Ну чом ви не зачарували їх усіх зразу, замість дозволити їм заходити по одному до палацу та вгадувати, котрі прикраси — Евська Королева та її діти?

— Та так цікавіше, йолопе! — відказав Король. — Я вже ось стільки часу чудово розважаюся цим!

— А що, як котресь із них справді вгадає? — не здавався Лакей. — Тоді ви позбудетесь і старих прикрас, і цих нових теж.

— Та не може того бути, щоб вони вгадали! — відказав Король сміючись. — Як вони можуть знати, що Евська Королева та її діти обернені в прикраси кольору царственого пурпуру?

— Але ж у палаці, крім них, більш немає пурпурових прикрас, — сказав Лакей.

— Зате є багато інших кольорів, і пурпурові розставлені по всіх покоях, крім того вони всі різні за подобою і величиною. Будь певен, Лакею, їм ніколи не спаде на думку вибирати пурпурові прикраси.

Біліна, що сиділа під троном, уважно слухала всю цю розмову й тепер тихенько засокотіла сама до себе, почувши, як Король розкриває свою таємницю.

— Однаково по-дурному ви ризикуєте, — бурчав і далі Лакей. — А ще дурніше те, що ви всіх людей з Озу обернули в зелені оздоби.

— Це я зробив тому, що вони прийшли зі Смарагдового міста, — пояснив Король. — Крім того, в моїй збірці зовсім немає зелених прикрас.

По-моєму, серед інших вони будуть дуже гарні. Хіба ні?

Лакей сердито рохнув.

— Робіть як знаєте, коли вже ви Король. Та як накличете біди своєю нерозважністю, згадайте, шо я вас попереджав. Якби я носив отой чарівний пояс, що дає вам силу обертати одні речі в інші і взагалі наділяє вас такою могутністю, то напевне був би куди розумнішим і кращим Королем, ніж ви.

— Годі! Надокучили мені твої теревені, — знов розсердився Король. — Думаєш, як ти мій Головний Лакей, то можеш сварити мене, скільки тобі заманеться? Хай-но ще раз ти поведешся так нахабно, я тоді пошлю тебе працювати біля печей, а на твоє місце візьму іншого Нома. А тепер іди за мною до моєї спальні, бо я хочу спати. Та гляди, щоб мене розбудили завтра раненько. Я хочу потішитись, обертаючи решту цих людей в оздоби.

— А який колір ви обрали для дівчинки з Канзасу? — спитав Лакей.

— Та, мабуть, сірий, — відповів Його Величність.

— А для Страхопуда й Механічного Чоловіка?

— О, ті хай будуть із суцільного золота, бо насправді вони такі бридкі…

Потім голоси затихли, і Біліна зрозуміла, що Король і Лакей вийшли з зали. Вона поправила кілька пір’їнок у хвості, а потім знову сховала голову під крило й заснула.

Вранці Дороті, Левові й Тигрові принесли снідання до спалень, а потім вони вийшли до Короля в тронну залу. Тигр прикро нарікав, що він напівживий з голоду, і просив, щоб його пустили до палацу й обернули там на прикрасу, тоді він більше не мучитиметься від голоду.