Януш Корчак - Король Матіуш Перший

Повернувся Матіуш додому, а в голові молотком стукає: «Зі школи прогнали! Зі школи прогнали!»

Дістав він із потайного місця щоденник і записав:

«Життя — важка штука, — говорив Валентій. Раніше я не розумів, що це означає. А тепер розумію».

Знову скандал, та ще який! Скрізь, де б Матіуш не з’являвся, починався гармидер. Що вийшло, коли він був королем, відомо. І так завжди: серед негрів, білих королів, дорослих, дітей він усе догори дном переверне, якусь новину придумає, старі порядки змінить, і люди прозрівають, немов доти були сліпі.

Тихе село стало схожим на розтривожений вулик. Хлопці розділилися на дві партії: на прибічників і противників Матіуша.

— Цей волоцюга заявив, що вчителя нема чого слухатися, якщо він б’ється. І ще погрожував побити всіх, у кого нові шапки й цілі чоботи. А вчителька сказала: треба, мовляв, умовити його, щоб він ходив до школи. Подумаєш, важна птиця! У нас он ручка пропала в класі. Мабуть, він украв, а тепер боїться, щоб його не викрили, і ображеного із себе корчить.

За хлопцями — дорослі: одні хвалять учителя, інші — учительку.

Господарі, у яких жив Матіуш, горою стоять за свого пастушка:

— Хлопчик тихий, слухняний, працьовитий, а розмірковувати почне, заслухаєшся — ні дати ні взяти, мудрець. Марцинек правий!

— Бач, добродійники знайшлися! Замість того, щоб язиком плескати, ви б краще чоботи йому нові справили! Як йому, обідранцеві, новій шапці не позаздрити!

Почалося з Матіуша, а потім пішла справжня сварка: стали сусіди один з одним рахунки зводити та старі образи пригадувати. Цей — відомий ледар, той — п’яниця, а той фальшиві свідчення на суді давав.

— Яблуко від яблуні недалеко падає. Який батько, такий і син!

Знайшлися навіть супротивники шкіл. Вони вважали, що без них було краще.

— Раніше читати не вміли, зате грішили менше.

— Від науки хлопці зовсім від рук відбилися, працювати їх не змусиш.

— Людей похилого віку не поважають і заможних, солідних господарів ні в що не ставлять.

Цілий тиждень у селі вирувало, як у киплячому казані.

«Піду я до школи», — подумав Матіуш.

Він старанно займається арифметикою, але в старший клас, до вчителя, переходити не квапиться. Поводиться, як і раніше: носа не задирає, але й не боїться. Додому тепер повертається не сам, а з тим хлопчиком, який добре малює. І з ним сидить за однією партою. Матіуш так само не терпить брехні. Нашкодять, наприклад, у класі, Матіуш — нічого, сидить і чекає. Якщо вчителька не запитає, хто це зробив, змовчить. Але якщо запитає, а винуватець не зізнається, Матіуш показує на нього і сміливо говорить:

— Це він!

Після уроків хлопчаки погрожують:

— Почекай, донощику проклятий, ми тобі покажемо!

— Донощик усе робить нишком. А ти боягуз, коли в тебе сміливості не вистачає самому зізнатися.

Так жодного разу він ні з ким і не побився. Хлопці відчували: краще з ним не зв’язуватися.

У Матіуша щось таке у погляді, як у лорда Пакса: погляне пильно, і пустуни принишкнуть.

Яким же було здивування хлопців, коли Матіуш погодився грати в сніжки.

— У кого тричі попадуть сніжкою, той убитий. Хто впаде, той у полон потрапив, — розповідає правила гри Матіуш, пригадуючи битви в королівському парку.

Матіуш не командир, але визнаний полководець.

І всі беззаперечно йому підкоряються. Але він не зазнається, і ніхто не чув, щоб він кому-небудь сказав: «Е, багато ти розумієш, бовдуре!» Кожного уважно вислухає і, якщо порада ділова, погодиться, а якщо так собі, змінить трішки, і виходить, як належить, але нікому не образливо. А якщо порада нікчемна, пояснить чому.

— Треба генералів обрати, — запропонував хтось.

— Навіщо? — заперечив Матіуш. — Краще зробимо так: нехай кожен п’ять разів кине в ціль, і найвлучніших стрільців розподілимо порівну між двома загонами.

Хлопчаки намагаються схитрувати. Хто навмисне погано цілиться, хто схибить і сперечається, що влучив. Але Матіуша не проведеш: він пильно стежить за змаганням.

— Ставлю умову: не ображатися й не сперечатися.

Генеральна битва все відкладалася: то відлига, то сніг дуже сухий — сніжки розсипаються. Але Матіуш радить зачекати.

Поспішиш — людей насмішиш.

Старшокласники напрошувалися грати з ними.

— Ні, — сказав Матіуш, — спочатку ми самі спробуємо.

Три дні тривала підготовка до битви: будували фортеці, насипали снігові вали.

Матіуша більше не вважають гордівником. Хлопці полюбили його. Хто стільки цікавих казок знає? Лише Матіуш. Щоб хлопці не здогадалися, що казки негритянські, Матіуш змінював імена.