Олександр Волков - Чарівник Смарагдового міста

— Ах ти ж, клятий! Ти ще мене не знаєш! Я замордую тебе голодом, якщо не погодишся ходити в упряжці!

— Я тебе з'їм! — повторив Лев і знавісніло кинувся на грати.

Стара задріботіла до палацу, буркочучи і лаючись.

… Потягнулись сумні і важкі дні рабства. Еллі з ранку до вечора працювала на кухні, допомагала Фрегозі куховарити. Добра Мигуня намагалася допомогти дівчинці і при нагоді з радістю виконувала за неї найважчу роботу. Але Бастінда пильно стежила за тим, що діється на кухні, і Фрегозі частенько перепадало за її доброту.

Бастінда чіплялась до Еллі і не раз замахува-лась на дівчинку брудною ліловою парасолькою, яку завжди носила з собою. Еллі не знала, що чарівниця не наважиться вдарити її, і серце дівчинки стискалося, коли парасолька злітала над її головою.

Щодень стара, наблизившись до залізної кліті, верескливо питала Лева:

— Підеш в упряжці?

— Я тебе з'їм! — незмінно лунало у відповідь, і Лев загрозливо кидався на грати.

Бастінда з першого дня полону не давала Левові їсти, але він. не вмирав з голоду, був, як завжди, здоровий і дужий.

Справа в тому, що стара Бастінда найбільше страхалася темряви і води.

Тільки-но темрява огортала палац, вона ховалась у найдальшій кімнаті, замкнувши двері міцними металевими засувами, і не виходила звідти до пізнього ранку. А Еллі зовсім не боялась темряви. Вона знаходила у кухонній шафі все, що залишалось їстівного. А про те, щоб там залишалось чималенько, дбала Фрегоза. Тримаючи в одній руці кошика з харчами, а в другій — великий бутель з водою, Еллі прямувала до залізної кліті. Там її радісно зустрічали Лев і Тотошко.

Еллі і Тотошко дуже злякались погрози Бастінди віддати песика на поживу щурам, і Тотошко з першого дня переселився до залізної кліті під охорону Лева. Він знав, що звідти Бастінда його не дістане, й безкарно погавкував на злу чаклунку як тільки вона з'являлась на подвір'ї.

Еллі пробиралася в клітку поміж двома прутами. Лев і Тотошко кидалися до принесеної їжі й питва. Потім Лев зручно вмощувався на підлозі, дівчинка розчісувала його м'яку шерсть, бавилася китичкою хвоста. Еллі, Лев і Тотошко довго розмовляли, з сумом згадували про загиблих вірних друзів — Страшила й Залізного Дроворуба, обговорювали плани втечі. Але втекти з Фіолетового палацу було неможливо: його оточував високий мур з гострими цвяхами зверху. Браму Бастінда зачиняла, а ключі носила з собою.

Порозмовлявши і поплакавши, Еллі міцно засинала на соломі під надійною охороною Лева.

Так і минали тужливі дні полону. Бастінда заздрісно задивлялась на срібні черевички Еллі, котрі дівчинка скидала лише вночі, у кліті Лева, або коли купалась. Але Бастінда боялась води і в той час ніколи не підходила до Еллі.

Дівчинка ж із перших днів помітила ту водобоязнь чарівниці і користалась цим. Для Еллі були святами ті дні, коли Бастінда примушувала її мити кухню. Виливши на підлогу кілька відер води, дівчинка йшла у кліть до Лева і там три-чотири години відпочивала від важкої роботи. Бастінда верещала і сварилася за дверима, та варто їй було лише зазирнути до кухні і побачити на підлозі калюжі, як, охоплена жахом, вона втікала до себе в спальню, а навздогін їй насмішкувато поглядала Фрегоза.

Еллі часто розмовляла з доброю куховаркою.

— Чому ви, Мигуни, не повстанете проти Бастінди? — питала дівчинка. — Вас так багато, тисячі, а ви боїтеся однієї злої бабці. Накинулись би на неї гуртом, зв'язали б і посадили до залізної кліті, туди, де зараз Лев…

— Що ти, що ти, — з жахом відмахувалася Фрегоза. — Ти не знаєш могутності Бастінди! їй досить вимовити одне лише слово, і всі Мигуни впадуть мертвими!

— Звідки ви це знаєте?

— Та нам сама Бастінда скільки разів про це казала.

— Чому ж вона не вимовила те слово, коли ми йшли до її палацу? Чому вона насилала на нас вовків, вороння, чорних бджіл, а коли мої хоробрі друзі знищили усе її воїнство, Бастінді довелося звернутися по допомогу до Летючих Мавп?!

— «Чому, чому!» — сердилася Фрегоза. — Ось за такі розмови Бастінда нас спопелить.

— А як вона дізнається?

— Та вже дізнається. Від неї нічого не сховається!

Але такі розмови велися вже не раз, а Бастінда про них нічого не відала, і Фрегоза ставала дедалі сміливішою. Вона вже охоче погоджувалася з Еллі, що Мигуни повинні звільнитися від панування злої чаклунки.

Та перш ніж зважитись на що-небудь, куховар ка прагнула дізнатись, яке чаклунство ще зали шилося у Бастінди. Вечорами вона скрадалася до дверей її спальні і підслуховувала бурмотіння старої, яка останнім часом багато розмовляла сама з собою.