Олександр Волков - Чарівник Смарагдового міста

— А чому вам так хочеться побачити Гудвіна Жахливого? — запитав господар.

— Я хочу попросити у нього трохи мозку для моєї солом'яної голови, — сказав Страшило.

— О, це для нього дрібниця! Мозку в нього значно більше, ніж йому потрібно. Він у нього розкладений у торбини, і в кожній — особливий сорт.

— А я хочу, щоб він дав мені серце, — озвався Дроворуб.

— І це для нього не важко, — відповів господар, лукаво підморгуючи. — У нього на мотузку сушиться ціла колекція сердець різної форми і розміру.

— А я б хотів, щоб Гудвін уділив мені трохи сміливості, — сказав Лев.

— У Гудвіна у тронній залі великий горщик сміливості, — заявив господар. — Його накрито золотою покришкою, і Гудвін слідкує, аби сміливість не перекипіла через край, звичайно, він із задоволенням дасть вам порцію.

Усі троє приятелів, вислухавши ґрунтовні пояснення господаря, повеселіли і з задоволеними усмішками поглядали одне на одного.

— А я хочу, — сказала Еллі, — щоб Гудвін повернув нас із Тотошком до Канзасу.

— А де це? — запитав здивований господар.

— Не знаю, — сумно відповіла Еллі. — Але то моя батьківщина, і десь-таки вона та є.

— Ну, я певен, що Гудвін знайде для тебе Канзас. Але треба спочатку побачити його самого, а це нелегке завдання. Гудвін не любить виходити на люди і має на те свої міркування, — додав господар пошепки, озираючись, ніби боявся, що Гудвін ось-ось вискочить із шафи чи з-під ліжка.

Усім було трохи страшно, а Лев мало не вийшов на вулицю, вважаючи, що там безпечніше.

Господиня подала вечерю, і всі сіли за стіл. Еллі їла чудову гречану кашу, і яєчню, і чорний хліб; вона була дуже рада цим наїдкам, що нагадували їй далеку батьківщину. Левові дали каші, та він з'їв її з огидою і сказав, що це страва для кроликів, а не для левів. Страшило і Дроворуб не їли нічого. Тотошко з'їв порцію й попрохав іще.

Жінка вклала Еллі в ліжко, і Тотошко влаштувався поруч зі своєю маленькою господинею. Лев простягнувся під порогом й охороняв, щоб ніхто не зайшов до кімнати, Залізний Дроворуб і Страшило усю ніч простояли в кутку, зрідка пошепки перемовляючись.

аступного ранку, після кількох годин ходи, друзі побачили на обрії блідо-зелене сяйво.

— Це, напевне, Смарагдове місто, — мовила Еллі.

В міру того, як вони наближалися, сяйво дедалі яскравішало, та лише надвечір мандрівники підійшли до високого міського муру із цегли. Перед ними була велика брама, оздоблена великими смарагдами, котрі так яскраво зблискували, що засліплювали навіть намальовані Страшилові очі. Біля цієї брами закінчився і шлях, вибрукуваний жовтою цеглою, що багато днів вірно вів їх і нарешті привів до жаданої мети.

Над брамою звисав дзвін, а поряд, над хвірткою, другий, менший. Еллі тричі смикнула за мотузок великого дзвона, і він відповів глибоким срібним передзвоном. Брама прочинилася, й подорожні увійшли до кімнати, на стінах якої мерехтіло безліч смарагдів.

Мандрівників зустрів маленький чоловічок, одягнутий з ніг до голови у зелене; через плече у нього висіла зелена торба.

Зелений чоловічок дуже здивувався, забачивши таку химерну компанію, й запитав:

— Хто ви такі?

— Я солом'яне опудало, і мені потрібен мозок! — мовив Страшило.

— Мене зроблено із заліза, і мені бракує серця, — сказав Дроворуб.

— А я Полохливий Лев і хочу, щоб мене наділили сміливістю, — сказав Лев.

— А я Еллі з Канзасу й хочу повернутися на батьківщину, — сказала Еллі.

— Чого ж ви прийшли в Смарагдове місто?

— Ми хочемо побачити Великого Гудвіна! Ми сподіваємось, що він виконає наші бажання: адже, крім Чарівника, ніхто не зможе нам допомогти.

— Багато років ніхто не просив у мене перепустки до Гудвіна Жахливого, — задумливо мовив зелений чоловічок. — Він могутній і грізний, і якщо ви прийшли з дрібницею чи якоюсь підступною метою, щоб відволікти Чарівника від мудрих роздумів, він знищить вас в одну мить.

— Ні, ми прийшли до Великого Гудвіна у важливих справах, — статечно заперечив Страшило. — І ми чули, що Гудвін — добрий і мудрий.

— Це так, — підтвердив зелений чоловічок. — Він править Смарагдовим містом мудро і справедливо. Але для тих, хто приходить до міста із звичайної цікавості, він суворий. Я Вартовий Брами Фарамант, і мій обов'язок провести вас до Гудвіна, одягніть лишень окуляри.