Михаил Циба - 'Акванавти', або 'Золота жила' (на украинском языке)

7. ОЧЕВИДЕЦЬ

В якiйсь українськiй п'єсi народ каже: "Не розстроюй мене зранку!" Тонко пiдмiчено. Справдi, якщо вранцi хтось зiпсує настрiй, то вже на цiлий день. Микита Єгорович заїхав у мiстi на заправочну станцiю i... пiймав облизня. Нiчого, думав вiн, на виїздi з мiста, на горi, має стояти спецiальний бензовоз з причепом, що заправляє автомобiлi за готiвку. I тут його спiткала невдача, доливаючи дьогтю в поганий настрiй.

Влiтку, особливо в жнива, коли на селi посилюється рух технiки... Хоча там майже круглий рiк люди товчуться. I все ж в другiй половинi лiта, коли вже починається кукурудза i буряки, потiк пального держава спрямовує туди.

Заправочна станцiя бiля мiстечка "Металiст" - три кiлометри вiд мiста, пiдняла настрiй Микитi Єгоровичу. Тут був потрiбний бензин.

"Запорожець" з повним баком, здiймаючи порохняву таку, нiби загубився глушитель, летiв по трасi, обминаючи "Москвичi" i "Жигулi". Водiї тих машин тiльки усмiхалися вслiд "Запорожцевi".

А через тридцять хвилин "Запорожець" вже повертав у двiр дiда Сорокалiта. Старий тинявся по подвiр'ю з сапою. Вiн зрубував бур'ян, приказуючи:

- А то вже вовки виють!

- Так, дiдусю, - мовив онука. - Це прекрасно, що ви рухаєтеся. Фiззарядка вам необхiдна. Та цього мало, я думаю повезти вас на прогулянку. Покатати, а то ви вже давно не виходили зi свого закапелка.

- Нi, на тому тижнi був у сiльмазi.

- Дiдусю, поїдемо, на власнi очi все там побачите i, може, встановите хоч приблизно, де саме ви вчинили свою операцiю? Я ж не можу обмацати до мiлiметра все озеро. Воно ж величеньке, якщо на квадрати, то, мабуть, буде кiлометрiв зо два.

Старий стояв, спершись руками i пiдборiддям на довгий держак сапи й розглядав онука вилинялими очима, що ховалися вiд вранiшнього сонця в щiлинах зморшкуватого обличчя. На плечах, незважаючи на лiтнє тепло, стара фуфайка, на ногах - побриженi, з'їденi росою старi кирзяки.

- Все, дiдусю! - заявив Микита Єгорович весело, але категорично. - Прошу в машину. Зобов'язуюсь не розтрусити в дорозi й привезти на це ж мiсце в зiбраному станi.

З машини старому свiт здавався iншим. Вiн виглядав i дивувався, що все навколо так змiнилося. Не встиг отямитись, як вже й озеро. Микита Єгорович допомiг старому вибратися з машини, тицьнув в руку костур i сказав:

- Пригадуйте!

- Боже, скiльки тут усього, - бурчав старий, мружачи очi. - Цього ж тут нiчого не було...

- Та це ясно, дiдусю! Це я знав i без вас. Уявiть, що нiчого цього нема. Нi дач, нi наметiв на тому боцi озера, нi отих дорiжок, посиланих червоним пiском, нi будинка в зеленi дерева. Очерет по березi, мабуть, був i тодi. Ось старезна верба у невеличкiй заводi. Тут i дорога робить зигзаг...

Розглядаючи все навколо, старий помiтив неподалiк в очеретi сiру чаплю. Поплямкав губами й, похитавши головою, спiвчутливо мовив:

- Не було тут таких птиць. Дрофи в полi були, чорногузи, а такої не було. I не боїться, люди ж навколо. Все мiняється, навiть птиця й та стала не такою боязкою...

- Дiдусю, нащо вам та птаха! Ви ж не орнiтолог, ви придивiться й пригадайте.

- Та що тут пригадаєш, коли воно й озеро нiби не те. Наче вода опустилася вниз, а берег повищав. Тодi пам'ятаю, нiяких круч не було, ми пiд'їхали прямо до човна... Може, воно саме оце отут? А може, он там далi?

- А може, ще далi! - перекривив його онука.

- Нi, там вже дорога вiдривається вiд берега.

- Значить, тут?

- Та бiс же його знає, нiби так...

Нiчого бiльше не мiг витиснути iз старого Микита Єгоровичi Та й це чимало. Звiдси можна розпочати другий етап пошуку. Розповiв старому, що вони просто знайшли сейф, тiльки вiн виявився нiмецьким.

- Це ще я малим був, - почав дiд, коли вони поїхали назад - Ще тодi казали, нiби за це озеро хапалися нiмцi. У мiстi нiмцi мали два заводи, i, коли сталася революцiя, вони втiкали, а вивезти щось дороге не встигли. Пiзнiше просили, щоб ми дозволили їм почистити озеро й вивезти все, що там знайдуть, а вони за те побудують нам дорогу з мiста аж сюди. Нашi не погодилися. Як-то кажуть, i сам не гам, i другому не дам. Ото ж в цьому озерi, мабуть, щось таки є, крiм нашої скринi.

Вiдвiзши старого на мiсце, Микита Єгорович поспiшав до штабу й сам себе ловив на думцi, що вже звик до хлопцiв i навiть скучав, як вiдривався на цiлий день.

Нетерплячка не давала спокою, пiдганяла, примушувала поспiшати. Перегнати плiт на те мiсце, де вказав старий, не можна. Виникне запитання чому й для чого? Як поясниш? Вирiшив залишити плiт на мiсцi, тим бiльше, що там все гаразд, двигун працює, подає чорну муляку на берег, де вона розпливається в бур'янi й пiд гарячим сонцем дуже швидко висихає.