Джеральд Даррелл - Балакучий згорток

— Він заснував країну та назвав її Міфологією… — хрипкувато прошепотів Папуга.

— І де ж вона? — поцікавилася Пенелопа.

— І як усе вирішилося? — запитав Пітер.

— Чекайте, чекайте, — сказав Папуга, — всьому свій час!

— Ти часом не бачив мого зразка для плетіння запинала? Га? — гукнула Дульчібелла.

— Ні! — люто відповів Папуга. — Не бачив!!! — він пройшовся вгору і вниз по ґратах клітки, заклавши крила за спину, і зупинився.

— Що ж, Генджіст Ганнібал знайшов свою Міфологію зовсім випадково: він ходив собі пагорбами і дійшов до якогось провалля. Спустився туди просто заради цікавості й побачив велетенську печеру під землею, з величезним підземним морем, поцяткованим багатьма острівцями. І тут він зрозумів: це саме те, що він шукав. Зрештою, світ скоро стане такий маловірний і такий перенаселений, що не залишиться місця під дахом навіть для справжніх тварин. То що вже казати про міфічних істот. Тож Генджіст Ганнібал став володарем цих печер і за допомогою кількох могутніх заклять облаштував свою країну і зробив її придатною для життя — навіть дуже зручною. Тоді всі міфічні істоти, що збереглися на той час, спустилися в печеру, і кожен отримав свій острів або клаптик моря, всі стали щасливіші — ось бачите, поки ми вірили одне в одного, ми були в безпеці, — Папуга замовк, витер сльози і гучно висякав свого дзьоба.

— Я ж тобі казала, що ти застудишся! — крикнула Дульчібелла. — Ти чуєш мене, чи ні? О Боже!

— Наш Уряд, якщо його можна так назвати, — правив своєї Папуга, — складався із Трьох Головних Книг (пам’ятаєте, вони вміли розмовляти) та Генджіста Ганнібала Джанкетберрі — й це був дуже справедливий, чесний і добрий Уряд. Як я вже казав, мене призначили Хранителем Слів, і моя робота полягала, між іншим, і в тому, щоб кожні сто років виходити в реальний світ, а потім звітувати про те, що там діється. Отже, ми з Дульчібеллою саме зупинилися в мого двоюрідного брата, що живе в Індії. Він знається з Махараджею Джайпуру. Уявіть собі, він — жахливий сноб із закордонним паспортом, роллс-ройсом і всіляким таким, але він тримав мене в курсі найсвіжіших подій на Далекому Сході. Як би там не було, ми повернулися з цієї подорожі, та як ви думаєте, що ми застали?

Діти мовчали, затамувавши подих.

— Ми застали, — сказав Папуга таємничим, поважним і похмурим голосом, — ось що: повстання василісків; і це ще не все — повстанці викрали наші Три Головні Книги Уряду. Ви можете уявити щось жахливіше, мерзотніше і страшніше?

— Ні! — заворожено видихнули діти, бо з дзьоба Папуги це прозвучало, як звістка про кінець світу.

— Я теж, — схвально сказав він.

— Але, будь ласка, — сказала Пенелопа, — перш ніж продовжувати, поясни нам, хто такі василіски?

— Так, Папуго, будь ласка! — сказали Саймон і Пітер.

— Добре! — погодився Папуга. — Що ж, мушу зізнатися, хоча ми, мешканці країни Міфології, сповідуємо принцип «живи сам і дай жити іншому», — все-таки насправді василіски ніколи мені не подобалися: галасливі, брутальні, самозакохані, марнославні — такий до певної міри їхній загальний портрет. До того ж, неохайні, вічно дихають вогнем, легковажно ставляться до всього та ще й небезпечні. А їхня зовнішність? Вельми неприваблива, як на мене. Вони завбільшки десь такі, як ви, з тулубом півня, хвостом дракона, а замість пір’я — луска. Зазвичай луска їхня буває барвиста — червона, і золота, і зелена, якщо хочете знати. На мій погляд, це надто крикливо і вульгарно.

— А навіщо вони дихають вогнем? — спитав Пітер.

— Я не знаю цього достеменно, — відповів Папуга. — Мабуть, вони просто щось таке собі придумали, але насправді це досить небезпечно, мушу вам сказати. Генджіст Ганнібал збирався збудувати для них спеціальний вогнетривкий замок — і хай би вони в ньому жили. Перше своє житло василіски спалили дощенту за двадцять чотири години по тому, як заселилися. І тепер вони мешкають у замку Г. Г., звикаючи жити в замкненому просторі, перш ніж господар переселить їх у Кришталеві Печери, й мені здається, що вони і цей дім урешті-решт спалять на попіл.

— То вони такі небезпечні, що страшно бути з ними поряд? — спитала Пенелопа.

— Ні, якщо контролювати їхню чисельність, — відповів Папуга. — Ми ніколи не допускаємо більш ніж десять дюжин одночасно в одному приміщенні.

— Але яким чином це вам вдається? — спитав Саймон.

— Це передбачено одним з наших Законів, — відповів Папуга. — Скільки має бути єдинорогів, скільки мандрейків, скільки василісків — і так далі. Ми змушені були це зробити, бо інакше ці істоти витіснили б нас. Бачте, це єдиний спосіб зберегти сталу кількість мешканців Міфології. Уявіть собі, ці василіски постійно намагаються добитися зростання своєї популяції, постійно звертаються до Г. Г. з усілякими історіями про те, що їх нема кому купати. І справді це серйозна проблема. Розумієте, василіски висиджують яйця, знесені двома Золотими Півниками. Нема мови, це тупі птахи — вони тільки й знають, що цілісінький день, день у день, сидіти і час від часу кукурікати, як дурні. Але раз на сто років кожен з них має знести яйце.