Джеральд Даррелл - Балакучий згорток

— Ага, ось і ви, — промовив Папуга, щойно вгледів їх, обірвав мелодію гліссанто крил зліва направо по всій клавіатурі та опустив кришку клавесина. — Ну, значить, уже час вирушати.

Діти підняли клітку (Папуга вмостився на ній згори) та рушили до села Дайкофта, розташованого за милю звідти. Минуло зовсім небагато часу, поки вони ввійшли в село і продовжили свій шлях тихими вузькими вуличками, аж поки опинилися біля маленької залізничної станції, а там, на невеличкій платформі з двома ручками — спеціально, щоб за них триматися, — застигла у всій своїй красі Мадам Гортензія, більше схожа на дуже велику яскраву іграшку, ніж на справжню машину.

— Так, це вона, — зрадів Папуга. — Здається, вона трохи поіржавіла, відколи я бачив її востаннє. Але можливо, це просто ефект місячного світла.

— Ні, жодної іржі! — заспокоїла його Пенелопа. — Вона була добре змащена і вигляд мала просто чудовий, коли я її бачила; вона гарно збереглася.

— Добре, — сказав Папуга, — тоді я піду і спробую розбудити нашу стару панну.

З цими словами він випурхнув уперед і опустився на бампер Мадам Гортензії.

— Мої вітання, Гортензіє, люба моя капустянко, вставати час, — загукав Папуга. — Розплющуй свої великі очі та рушаймо з нами!..

Прокидаючись від глибокого сну, Мадам Гортензія видала різкий пронизливий крик, від якого наляканий Папуга мало не звалився з бампера.

— Р-р-рятуйте! Р-р-рятуйте! — волала Мадам Гортензія. — Нападники знову тут!

— Тут, — сказав Папуга, — заспокойся. Бо ціле село піднімеш на ноги.

— О, Мон Дью, це ти, — промовила Мадам хрипкуватим голосом із помітним французьким акцентом. — Мон Дью, ось воно, моє життя, наповнене страхом, коли довкола самі злодії, як тоді, серед ночі.

— І як ти гадаєш, хто це був? — поцікавився Папуга. — Може, Ракета Стівенсона завітала до тебе з візитом?

— О мон Папуже, — посміхнулася Мадам Гортензія, — ти завжди жартуєш. Ти й сам добре знаєш, що така чудова машина, та ще й у такому досконалому стані, як я, привертає до себе увагу, нест-се па? Якось уночі мені вже доводилось гукати на допомогу. Тут з’явилися двоє чоловіків із Лондонського Наукового Музею, вони хотіли — як би це сказати? — викрасти мене. Але я почала кричати, кричати — і селяни мене врятували. Кажу тобі, паротяги, такі як я, не мають у житті спокою. Я ж не з тих тупих дизельних машинерій.

— Звісно, ні, — запевнив її Папуга. — Як же це? Ти, поза всілякими сумнівами, найпрекрасніший маленький паротяжик, який мені тільки доводилось бачити, і я готовий прибути на перший твій поклик, ти знаєш.

— О Папуже, — зітхнула Мадам Гортензія, — ти завжди вмієш сказати жінці щось приємне, ти такий галантний, такий приємний, мон браве Папуже.

— А тепер, — сказав Папуга, — дозволь познайомити тебе з моїми друзями, ось вони: Пітер, Саймон і Пенелопа.

Мадам Гортензія пильно оглянула дітлахів.

— Хлопці симпатичні, пристойні, — сказала вона нарешті, — особливо той, чорнявий: він схожий на мого першого машиніста. А дівчинка?…Кгм, якась сіренька… і вся голова в іржі — бідолашна дитина…

— Це моє волосся, і, уявіть собі, такий у нього колір, — обурилася Пенелопа.

— Ну-ну, ми тут не влаштовуємо конкурсів краси, — заспокійливо промовив Папуга. — Ми прийшли сюди просити твоєї підтримки, Гортензіє, дорогенька.

— Для тебе, мон браве Папуже, я готова на все, — сказала Мадам Гортензія.

— Добре, — кивнув Папуга. — Тоді відвези нас у Міфологію.

— Що? — вигукнула Мадам Гортензія. — Встати зі свого насидженого місця, теплого і затишного, та їхати кудись у долину? Мені, пенсіонерці? Мені? У моєму віці пускати пару? Но! Но! Но! Нізащо! Кажу тобі, друже, навіть не проси мене про це!

Вони довго переконували її: Папуга сипав компліментами і підлещувався до маленького паротяжика, а діти обходили її зусібіч, розповідали, яка вона прекрасна, відважна, і як потрібна Міфології, і все це була правда.

— Ну що ж, — не витримала Мадам Гортензія, — я готова це зробити, але не можу спуститись із цієї комфортної платформи, яку змайстрували спеціально для мене.

— О, це просто, — сказав Пітер, — дві дерев’яні планки — і з вашою спритністю та майстерністю ми вас миттю спустимо.

— Мон дью, він такий самий підлабузник, як ти, Папуже, — сказала Мадам Гортензія. — Ну гаразд, напевно, це доля. Несіть свої дерев’янки — і в дорогу.

Хлопці швидко принесли дві планки та змайстрували щось схоже на рейки, по яких Мадам Гортензія мала скотитися з платформи. А тоді всі стали ззаду та почали її підпихати.