Кріс Рідел - У нетрях темнолісу

— Я не спав цілий день, — знов усміхнувся Живчик. Жилявка повернулася до брата:

— Ну, якщо Живчик хоче лягти спати...

— Ні, ні, — рішуче заперечив хлопець, — я хочу побачити, як ви живете.

Спершу його повели до загону з волорогами. Живчик став на нижню жердину і задивився на тварин із закрученими рогами та сумовитими очима. Вони мляво ремигали. Живчик перегнувся через загорожу і потріпав одного з них по чубку. Волоріг, роздратовано скинувши головою, буцнув хлопця по руці рогами. Живчик перелякано забрав руку.

— На вигляд волороги покірливі, — пояснила Жилявка, — та норов у них такий, що ніколи не знаєш, чого від них сподіватися. Коли ти поруч із ними, будь завжди насторожі. Ці роги можуть завдати чималого клопоту.

— А ще вони неповороткі, — додав Хрящ, — ось чому ми носимо такі товсті чоботи.

— У нас є приказка, — похвалилася Жилявка, — «Усмішка волорога — як вітер — спробуй угадати, коли вона зміниться».

— Зате на смак вони — пальчики оближеш! — запевнив Хрящ. Біля коптильні Живчик побачив шереги тілдерячих туш, підвішених на гаках. Із великої печі, де палили остружками рудодуба, валив темно-червоний дим: він надавав тілдеровій шинці неповторного запаху. І саме від диму, а не від крові шкіра живолупів була червоного кольору.

Кожна частина тілдера йшла у хід. Кістки сушили і пускали на дрова. На жиру готували їжу, ним заправляли лампи і змащували колеса підіймального пристрою навісу, з нього робили свічки; з грубої вовни плели мотуззя, а з рогів виготовляли всяку всячину — від столового начиння до ручок для кухонних шаф. Та найбільше в цих тваринах цінувалася шкура.

— Отут у нас вичиняють шкури, — пояснював Хрящ.

Живчик побачив червонолицих чоловіків та жінок, які гамселили по шкірах великими кругляками.

— Я чув цей звук раніше, — похвалився він. — Коли вітер дув із північного заходу.

— Так шкура стає м’якшою, — пояснила Жилявка, — і піддатливою.

— А це, — провадив Хрящ, ідучи далі, — дубильні шаплики. Ми беремо тільки найкращу кору олив’яного дерева, — додав він гордовито. Живчик потяг носом коло повитого парою шаплика. То був запах, який він зачув, пролітаючи над селищем.

— Ось чому так славляться наші шкури, — сказала Жилявка.

— Найкращі у Темнолісі, — підтвердив Хрящ. — Навіть повітряні пірати ними не гребують.

Живчик рвучко обернувся.

— Ви накладаєте з піратами? — здивувався він.

— Це наші найкращі покупці, — сказав Хрящ. — Нечасті гості, та коли вже навідуються, то вигрібають у нас геть усе.

Живчик кивав головою, та думки його блукали вже далеко. Він знову бачив себе на носі піратського корабля — місяць освітлює його постать, а вітер куйовдить волосся, тим часом як судно плавко лине небом.

— І скоро вони будуть у вас знову? — врешті запитав він.

— Повітряні пірати? — перепитав Хрящ і похитав головою. — Востаннє вони були тут не так уже й давно. Тож якийсь час іще можна не чекати.

Живчик зітхнув. На нього раптом налягла страшенна втома. Жилявка побачила, як злипаються хлопцеві повіки. Дівчина взяла його за руку.

— Гайда, — сказала вона, — тобі треба відпочити. Ма-Татум покаже, де лягти.

Цього разу Живчик не опирався. Зібравши останні сили, поплентався він за Жилявкою та Хрящем до їхньої хижі. Усередині якась жінка вимішувала в мисці щось червоне на колір. Коли вони зайшли, вона підвела голову.

— Живчику! — вигукнула вона і витерла руки об фартух. — Я так хотіла тебе побачити! — вона жваво підійшла до Живчика, обійняла його куцими пухкими руками. Її чоло вперлося у підборіддя Живчика.

— Дякую тобі, Блідолицику, — схлипнула вона. — Красно тобі дякую.

Потім вона відвернулась і краєчком фартуха почала терти очі.

— Не звертай уваги. Я просто дурна стара баба…

— Ма-Татум, — звернулася до неї Жилявка, — Живчикові треба поспати.

— Я бачу, — озвалась та. — Я вже постелила ще одну постіль у гамаку. Та спочатку… є кілька важливих речей, які я… — вона заходилася моторно порпатися в комоді, і незабаром приміщення наповнилось усім тим, чого вона не шукала.

— Ага, ось! — нарешті вигукнула Ма-Татум і вручила Живчикові теплу хутряну накидку. — Приміряй-но, — припросила вона.