Эрин Хантер - Здіймається буря

Якби ж то його учень був так само відповідальний! Хмаролап уже мав би повернутися. Старійшинам, щоб наїстися, знадобиться більше здобичі, ніж пара горобців та білка. Він вирішив навідати старих котів та заразом перевірити, чи не надто їх діймає сезонна спека. Підійшовши до поваленого дуба, де старійшини облаштували собі гніздо, воєвода почув голоси, що долинали з-за голого гілля.

— Верболоза вже скоро народить, — то була Крапохвістка. Найстаріша королева в яслах виховувала єдине кошеня, яке, перехворівши на білий кашлюк, було надто слабеньке і дрібне на свій вік.

— Нові кошенята — це завжди добрий знак, — промуркотіла Одноока.

— Ох, хоч би вже Зореклан дійсно дав нам якийсь добрий знак, — похмуро промурмотів Дрібновух.

— Ти ніяк не заспокоїшся з ритуалом, правда? — крекнув Плямошкур. Вогнесерд міг уявити, як старійшина роздратовано пряде вухами.

— З чим? — нявкнула Одноока.

— Із церемонією назовництва воєводи Клану, — гучно пояснив Плямошкур. — Знаєш, коли Тигрокігтя вигнали чверть повні тому.

— У мене вуха заслабли, а не мізки! — огризнулася Одноока. Вона повела далі, а інші коти мовчки слухали. Однооку шанували за мудрість, незважаючи навіть на її паскудний характер. — Не думаю, що Зореклан покарає нас просто через те, що Синьозірка не назвала нового воєводу до місяцепіку. Обставини були вельми незвичні.

— І від цього все тільки гірше! — завівся Плямошкур. — Що Зореклан подумає про Клан, в якому спершу воєвода виступає проти громади, а потім нового воєводу проголошують після місяцепіку? Наче мало того, що наші коти забули про відданість Плану, так ми навіть про церемонії подбати не можемо.

Вогнесерд відчув, як легкий холодок побіг униз спиною. Коли Синьозірка дізналася про зраду Тигрокігтя і вигнала його із Клану, вона була надто розбита, щоб дбати ще й про ритуали. Вогнесерда призначили воєводою аж наступного дня, і чимало котів сприйняли це за лихе знамення.

— Вогнесердове назовництво порушило наш ритуал уперше за весь час, що я можу пригадати, — замогильним голосом нявкнув Дрібновух. — Я дуже не хочу цього казати, але ніяк не позбудуся думки, що його воєводство буде темною добою для Громового Клану.

Плямошкур нявкнув на знак згоди, і Вогнесерд відчув, як гучно калатає його серце, чекаючи, що ось Одноока погамує їхні страхи своїми мудрими словами. Але цього разу вона змовчала. Високо вгорі палюче сонце сяяло серед ясного блакитного неба, але воєвода Громового Клану почувався так, наче холод проймає його до кісток.

Він повернув від кубла старійшин, не наважуючись зараз дивитися їм у вічі, та стривожено побрів до краю галявини. Наблизившись до ясел, Вогнесерд спинився і втупився в землю, замислившись про своє. Аж раптом його відволік якийсь раптовий порух біля входу. Кіт завмер. Серце його закалатало, коли він упізнав погляд бурштинових очей Тигрокігтя. Переляканий цією появою, Вогнесерд заплющив очі. І тільки тоді збагнув, що весь цей час дивився не на свого лютого ворога, а тільки на Ожинка — Тигрокігтевого сина.

Вогнесерд помітив перелив блідо-бурштинового хутра і побачив, як Злотоквітка вилізла з ясел услід за темним смугастим котиком. У зубах вона тримала світло-руде кошеня, яке потім поставила на землю біля Ожинка. Вогнесерд одразу ж збагнув, що Злотоквітка бачила його реакцію. Руда королева обгорнула хвіст навколо кошеняток, немов захищаючи їх. Вона високо підняла голову, всім своїм виглядом спонукаючи його щось сказати.

Вогнесерд почувався винним. Про що він думав? Він же воєвода Клану, врешті-решт! Треба заспокоїти Злотоквітку, запевнити, що про її кошенят турбуватимуться, що їх поважатимуть, як і всіх членів Громового Клану.

— Вони… кошенята твої гарно виглядають, — промурмотів Вогнесерд. Його шерсть усе одно зрадницьки здибилась на загривку, коли він побачив, як смугасте кошеня втупилося в нього своїми бурштиновими очима, такими схожими на люті очі Тигрокігтя.

Вогнесерд намагався не зважати на страх і лють, які мимоволі закипали в нього всередині, змушуючи інстинктивно оголювати кігті та припадати нижче до твердої землі. «То Тигрокіготь зрадив Громовий Клан, — сказав він собі,— а не цей малюк».

— Ярко щойно вперше вибрався з ясел, — пояснила йому Злотоквітка. Вона стурбовано дивилась на маленьке кошеня.

— Вони швидко ростуть, — промурмотів Вогнесерд.

Злотоквітка схилилась і лизнула голівку кожному зі своїх кошенят, а тоді підійшла до воєводи.