Эрин Хантер - Здіймається буря

— А я і повернувся, — оголосив воєвода. Він проштовхався поміж вояками та сів поруч із Білоштормом.

— Ну, якщо вже ти тут, можливо, скажеш, хто поведе патруль? — нявкнув Темносмуг, звернувши на Вогнесерда погляд своїх холодних очей.

Вогнесердові раптом стало парко, незважаючи на те, що він стояв у прохолодній тіні Високого Каменя. Темносмуг як ніхто був близький до Тигрокігтя, тож Вогнесерд не міг не перейматися його відданістю Клану. І байдуже, що Темносмуг вирішив зостатися, коли його старого навчителя вигнали.

— Патруль поведе Довгохвіст, — нявкнув воєвода.

Темносмуг поволі перевів погляд із Вогнесерда на Білошторма, його вуса посмикувались, а очі глумливо поблискували. Рудий кіт проковтнув клубок, гадаючи, що ж він сказав не те.

— Гм, Довгохвіст зараз на тренуванні зі своїм учнем, — трохи стушувавшись, пояснив Вітрогон.

— Їх із Прудколапом до вечора не буде, пам’ятаєш? — глузливо озвався Порохошуб.

Вогнесерд скреготнув зубами і подумав: «Я ж мав би це знати!»

— Тоді Вітрогон. Можеш взяти Орлякошуба і Порохошуба.

— Та Орлякошуб нізащо за нами не вженеться, — нявкнув Порохошуб. — Він ще досі кульгає після битви з волоцюгами.

— Добре, добре, — Вогнесерд намагався притлумити хвилювання, але не міг відкараскатись від думки, що просто називає імена навмання. — Орлякошуб тоді рушить на полювання з Мишошубкою і… і…

— Я пішла б із ними пополювати, — запропонувала Піскошторма.

Вогнесерд із вдячністю підморгнув руденькій киці та продовжив:

— …і Піскошторма.

— А як щодо патруля? Скоро вже сонцепік мине, якщо не вирішиш! — нявкнув Темносмуг.

— Можеш піти удвох із Вітрогоном, — огризнувся Вогнесерд.

— А вечірній патруль? — м’яко запитала Мишошубка. Вогнесерд озирнувся на брунатну кицю і раптом відчув, що в його голові порожнісінько.

Позаду хрипко озвався Білошторм.

— Я повів би вечірній патруль, — нявкнув він. — Як гадаєш, Довгохвіст із Прудколапом захочуть піти зі мною, коли повернуться?

— Так, звісно, — Вогнесерд роззирнувся серед побратимів, які пильно дивились на нього, і радо побачив, що всі вони наче вдоволені.

Коти розійшлися, залишивши Вогнесерда наодинці з Білоштормом.

— Дякую, — нявкнув воєвода, схиливши голову перед досвідченим вояком. — Гадаю, патрулі треба було розпланувати заздалегідь.

— Стане легше, — казав Білошторм. — Просто ми всі надто призвичаїлися до того, що Тигрокіготь завжди нами командував.

Вогнесерд глянув убік, і йому на серці похололо.

— Та ще й вояки зараз трохи різкіші, ніж зазвичай, — провадив Білошторм. — Зрада Тигрокігтя вразила весь Клан.

Вогнесерд глянув на білого вояка і зрозумів, що Білошторм просто намагається його підбадьорити. Нелегко було забути, наскільки глибоко вчинки Тигрокігтя вразили решту Клану. Вогнесерд уже давно знав, що жага до влади підштовхнула колишнього воєводу до брехні та вбивства. Проте іншим котам, здається, важко було повірити, що безстрашний вояк наважився виступити проти рідного Клану. Слова Білошторма надали Вогнесердові ще більшої впевненості в тому, що він нізащо не зрадить свій Клан. Навіть якщо і буде мати такий непохитний авторитет, як у Тигрокігтя.

Його думки перебив голос Білошторма:

— Мушу піти побачити Ряболицю. Вона казала, що хоче про дещо зі мною поговорити, — білий кіт схилив голову. Такий шанобливий жест із боку старшого вояка заскочив Вогнесерда зненацька, і він незграбно кивнув у відповідь.

Спостерігаючи, як Білошторм іде геть, воєвода відчув, що в животі вже бурчить від голоду, і миттю подумав про соковиту горлицю, яку спіймав Хмаролап. Біло-руденька учениця Білошторма, Яснолапка, сиділа біля виходу з новацького кубла. Вогнесерд вирішив поцікавитися, чи принесла вона старійшинам свіжини. Він підійшов до старого трухлявого пня, біля якого вмивалася новачка. Кицька підвела голову і нявкнула:

— Привіт, Вогнесерде.

— Привіт, Яснолапко. Полювала? — запитав воєвода.

— Так, — радісно дивлячись на нього, відповіла Яснолапка. — Оце вперше Білошторм відпустив мене саму.

— Багато наловила?

Новачка сором’язливо опустила погляд.

— Двох горобців і білочку.

— То ти молодець, — муркнув Вогнесерд. — Закладаюся, Білошторм зрадів.

Яснолапка кивнула.

— Ти одразу віднесла їх старійшинам?

— Так, — кицька раптом стурбувалася. — Я ж так і мала зробити? — збентежено нявкнула вона.

— Звісно, ти молодець, — запевнив її Вогнесерд.