Эрин Хантер - Здіймається буря

Попелюшка глянула на колишнього виховника, і тепер її погляд був цілком спокійний.

— Його доля буде не менш важливою, ніж доля будь-якого іншого кошеняти, народженого у Громовому Клані, — твердо нявкнула вона.

Вогнесерд знав: якщо вже Попелюшка не хоче розповідати йому про повідомлення від Зоряного Клану — її вже ніяк не змусиш. Тож він вирішив розказати про іншу проблему, яка його бентежила.

— Я ще про дещо хотів із тобою поговорити, — зізнався воєвода. — Я мушу вирішити, хто стане виховником для кошенят Ряболиці.

— А хіба не Синьозірці це вирішувати?

— Вона попросила мене.

Попелюшка здивовано зиркнула на нього.

— То чого ж ти такий схвильований? Це мало б тобі лестити.

«Лестити?» — подумки перепитав Вогнесерд, пригадуючи бентегу і ворожість в очах Синьозірки. Він знизав плечима.

— Може й так. Але я не певен, кого обрати.

— Але ж у тебе є якісь здогади? — заохотила його Попелюшка.

— Ані найменших.

Сіра кицька замислено наморщила лоба.

— Ну, як ти почувався, коли мене дали тобі в учениці?

Вогнесерда це питання заскочило геть зненацька.

— Я був гордий. І наляканий. Відчайдушно хотів себе показати, — поволі відповів він.

— А хто з вояків, як ти думаєш, зараз найдужче хоче себе показати? — нявкнула Попелюшка.

Вогнесерд примружився. У його голові зринув образ смугастого брунатного кота.

— Порохошуб…

Попелюшка замислено кивнула, а Вогнесерд тим часом уже розвивав думку:

— Він аж умирає, так хоче отримати першого новака. Та й він був доволі близький до Тигрокігтя, тож тепер зі шкіри буде пнутися, аби довести свою відданість Кланові. Порохошуб — добрий вояк і, здається мені, з нього буде добрий виховник.

Однак іще не договоривши, Вогнесерд зрозумів, що насправді в нього куди глибші особисті причини обрати Порохошуба. Він бачив, як заздрісно спалахували очі смугастого кота, коли Синьозірка уже двічі робила його виховником — спершу Попелюшки, тоді Хмаролапа. «Можливо, — винувато подумав Вогнесерд, — якщо Порохошуб стане виховником, це трохи втихомирить його заздрощі та зробить спілкування з ним дещо легшим».

— Ну, то одного ми обрали, — підбадьорливо нявкнула Попелюшка.

Вогнесерд зазирнув у великі блакитні очі кицьки. З її вуст все звучало настільки просто.

— А як щодо іншого? — запитала Попелюшка.

— Іншого чого? — у тунелі залунав хрипкий нявкіт Жовтоіклої, а вже за мить темно-сіра кицька сама ступила на галявину.

Вогнесерд повернувся до неї. Хутро Жовтоіклої, як і зазвичай, було скуйовджене, ніби за турботами про Клан у неї геть не залишалося часу на себе. Проте помаранчеві очі медикицьки яскраво палали, не пропускаючи ані найменшої дрібниці.

— Синьозірка попросила Вогнесерда обрати виховників для кошенят Ряболиці, — пояснила Попелюшка.

— О, справді? — зачудовано глянула на них Жовтоікла. — І на кому ж ти спинився?

— Ну, ми вже обрали Порохошуба… — почав було Вогнесерд.

Жовтоікла не дала йому договорити.

— Ми обрали? — гаркнула вона. — Хто ж це ми?

— Попелюшка мені допомогла, — визнав він.

— Гадаю, Синьозірка дуже втішиться з того, що киця, яка новакує без року тиждень, здатна приймати такі важливі для Клану рішення, — зауважила Жовтоікла, а потім повернулася до Попелюшки. — Ти вже зробила припарку?

Молода киця відкрила було рота, тоді похитала головою й без жодного слова позадкувала до купки трав, що так і лежали посеред галявини.

Жовтоікла форкнула, спостерігаючи, як її учениця шкандибає геть.

— Вона до мене вже кілька днів не заговорює! — поскаржилась медикицька Вогнесердові. — 3 неї тепер іноді й кігтями слова не витягнеш. Що швидше Попелюшка оговтається, то краще буде нам обом! — стара кішка на мить спохмурніла, тоді повернулась до Вогнесерда. — Ну, то на чому ми спинилися?

— Намагалися обрати другого виховника для кошенят, — понуро відповів Вогнесерд.

— Хто в нас там ходить без учнів? — крекнула Жовтоікла.

— Ну, Піскошторма, — відповів Вогнесерд.

Йому насправді здавалося, що буде вкрай нечесно з його боку дати учня Порохошубові, але не дати Піскоштормі. Зрештою, вони ж тренувалися разом і разом одержали вояцькі імена.

— І ти думаєш, що мудро буде поставити одразу двох недосвідчених виховників? — зауважила Жовтоікла.

Вогнесерд похитав головою.

— То чи є в нас у Клані більш досвідчений кіт, який поки не має учня? — тиснула на нього Жовтоікла.

«Темносмуг», — неохоче подумав Вогнесерд. Кожен кіт знав, що Темносмуг належав до найближчих друзів Тигрокігтя. Він вирішив зостатися з Кланом, коли зрадника відправили у вигнання. Вогнесерд розумів, що якщо він не візьме Темносмуга виховником, це може виглядати як особиста помста за ворожість, виявлену вояком, коли Вогнесерд тільки потрапив до Громового Клану. Темносмуг, зрештою, був доволі очевидним кандидатом на роль наставника.