Диана Джонс - Будинок безлічі шляхів

Хоча Чарліні страшенно кортіло нарешті піти до Королівського особняка, вона відчула: щось змусило її знову сісти за стіл, налити собі ще кави й переказати відьмі всю історію, не тільки про лабока та його яйця, а й про Ролло та лабока. «Та це ж нечесне використання чаклунства!» — подумала Чарліна, спохопившись, що розповідає відьмі навіть про те, що Кальцифер, здається, зник.

— То чого ж ти тут сидиш? — нагримала на неї відьма. — Негайно біжи до Королівського особняка й розкажи все Софі! Бідна жінка зараз, певно, вже з розуму сходить від тривоги. Поспішай, дівчинко!

«І жодного тобі «дякую, що розповіла», — понуро подумала Чарліна. — Я б таки воліла мати справу зі своєю матір’ю, ніж із Пітеровою. А зі сніданком із принцесою Хільдою і порівнювати годі!»

Вона швиденько встала, чемно попрощалася, вийшла у вітальню, а звідти у сад. Приблуда радісно вистрибувала біля її ніг. «Це ще щастя, що я не проговорилася їй про хід через конференц-зал, — подумала Чарліна, роблячи такі сягнисті кроки, що окуляри на ланцюжку аж підстрибували в неї на грудях, — бо вона могла змусити мене піти коротшим шляхом, і тоді я би втратила нагоду пошукати Кальцифера».

Перед поворотом дороги вона вийшла на те саме місце, де Кальцифер знищив яйця лабока. Тут відвалився величезний шмат скелі, й купа каменюк докотилася майже до путівця. Кілька людей, подібних на пастухів, видряпувалися на гору каміння в пошуках привалених овець і чухали потилиці, дивуючись, що ж могло заподіяти таку шкоду. Чарліна завагалася. Якби Кальцифера можна було знайти, ці люди вже би його, мабуть, знайшли. Вона сповільнила ходу й уважно розглядала гору побитих каменів, повз які проходила. Між каменями ніде не було видно ні сліду синього вогню, ні язичка полум’я.

Чарліна вирішила, що старанно перешукає цю купу трохи пізніше, і знову кинулася бігти, не звертаючи уваги на чисте блакитне небо й тонку голубаву імлу над горами. Був ранок одного з рідкісних у Верхній Норландії спекотних днів. Єдине, що схвилювало Чарліну, — це що Приблуда невдовзі помітно перегрілася: вона важко хекала, перевалювалася з боку на бік і висолопила рожевий язик мало не до самої землі.

— Бідолашка! Думаю, це через той млинець, — сказала Чарліна, зупиняючись і беручи її на руки. — Я б воліла, щоб відьма не сказала того про тебе, — зізналася вона вже на бігу. — Тепер я переживаю, що так сильно стала тебе любити.

Коли вони досягли міста, Чарліна була не менш розігріта, ніж Приблуда, і вона майже шкодувала, що не може так само висолопити язика. Їй довелося сповільнитися до швидкої ходи, і хоча Чарліна вибрала найкоротший шлях, дорога до Королівської площі здавалася безкінечною. Врешті-решт вона завернула за останній ріг перед площею — і виявила, що шлях їй заступає величезна юрма роззяв. Скидалося на те, що половина всіх громадян Верхньої Норландії зібралися тут, аби повитріщатися на нову споруду, що стояла за кілька футів від Королівського особняка. Заввишки вона була майже як сам особняк, видовженої форми, вугільно-темна, а на кожному з кутів височіла башточка. Це був той же замок, що його Чарліна бачила, коли він сумно і поважно сунув через гори. Вони з Приблудою задивилися на нього з таким же захватом, як і решта людей на площі.

— Як він тут опинився? — питали люди одне в одного, поки Чарліна протискалася ближче до замку. — І як він тут помістився?

Чарліна поглянула на чотири дороги, що вели на Королівську площу, і їй спало на думку те ж таки питання. Жодна з цих доріг не була навіть наполовину така широка, як замок. А проте ось він стоїть, надійний і високий, ніби сам по собі виріс на площі за ніч. Працюючи ліктями, Чарліна протискалася до замку з дедалі більшою цікавістю.

Коли вона наблизилася до замкового муру, з однієї з башт зіскочив синій вогник і ковзнув до неї. Чарліна присіла. Приблуда стрепенулася. Хтось закричав. Натовп сахнувся, і Чарліна опинилася сам на сам із блакитною крапелькою вогню, яка плавала на рівні її обличчя. Приблуда гамселила Чарліну хвостиком по руці, вітаючись із вогняним демоном.

— Якщо ви йдете в Королівський особняк, — протріщав Кальцифер, — скажіть їм, нехай поквапляться. Я не можу тримати тут замок цілий ранок.

Чарліна від радощів мало не оніміла.

— Я думала, ти загинув! — ледве вимовила вона. — Що трапилося?

Кальцифер стріпнувся в повітрі, він виглядав трохи зніченим.

— Здається, я здуру привалив сам себе, — зізнався він. — Не знати як опинився під камінням. Весь учорашній день мені пішов на те, щоби звідти вибратися. А коли вже вибрався, то ще довелося шукати замок. Його за той час віднесло на кілька миль. Я тільки щойно прибув сюди, чесно. Скажи Софі. Вона мала вдавати, ніби сьогодні — від’їзд. І ще скажи, що в мене майже закінчилися дрова. Це спонукає її до дій.