Люси Хокинг - Джордж і корабель часу

Джорджа її пояснення не переконало. Щось із цією Чудесною академією не так, але у світі, де все було не так , важко було уявити, що може бути іще гірше.

— А що далі, після Чудесної академії?

Геро подивилася на нього так, ніби він із Місяця впав.

— Як це що? Треба виплачувати борг! — мовила вона. — А в мене він уже ого-го який, бо я дуже довго вчилася. Ось чому я так сподіваюся, що отримаю високі бали. Тоді я зможу скоріше виплатити борг.

— Борг?! — перепитав Джордж. — Та ж тобі дев’ять років! Які в тебе можуть бути борги?

— Ну як... — зітхнула Геро. — Я мушу заплатити за повітря, яким дихала, і за всю випиту воду. А ще за освіту, за надувний будинок і за енергію, яка йде на підтримку мого потоку думок...

— Що-о-о-о-о? — Джордж не вірив власним вухам. — Чому ти повинна за все це платити?

— Бо я користуюся ресурсами, які належать Едему, — пояснила Геро. — І мушу їх відпрацювати.

— Скільки часу тобі на це піде? — запитав Джордж.

— Усе життя! — відповіла Геро так, ніби перед нею стояв капітан Очевидність. — От тільки я ніколи не виплачу цей борг до кінця, бо коли працюватиму, далі дихатиму повітрям, питиму воду і так далі. Тобто я все одно лишатимусь у боргу перед Едемом...

— А чим ти будеш платити? — запитав Джордж.

— Ну та як чим? Дамп-койнами!

— Дамп-койнами?! — здивувався Джордж.

— Це така цифрова валюта, — озвався Емпірей. — Ти їх заробляєш і витрачаєш. Один раз на рік, у День підрахунку, споживачі дізнаються, скільки вони заробили, скільки витратили і скільки податків мають сплатити Едемові.

— Тобто що більше дамп-койнів ти заробляєш, то більше податків платиш? — хлопець намагався зрозуміти, як побудована система.

— Не зовсім, — заперечив Емпірей. — Що більше ти заробляєш, то нижчі податки.

— Але як таке може бути? — вражено запитав Джордж. — Це ж несправедливо!

— Це найкращий з усіх можливих світів, — мовив робот. — Ніхто не казав, що він найсправедливіший. Вибач, але на цьому наша розмова мусить закінчитися.

— Чому? — запитав Джордж, подумавши, що зачепив якусь заборонену тему.

— Бо ми приїхали, — відповів Емпірей.

селя Геро була мов дві краплі води схожа на сусідні: невеликий будиночок у шерезі таких самих будиночків. Джордж зацікавлено зайшов усередину. Він бував у різних дивних місцях, але надувна хатина, схожа на іглу, йому ще не траплялась. Усередині було так само задушливо, як надворі. Напевно, на планеті, де зросла температура, більше немає прохолодних місць.

Геро пройшла повз нього — кинула на землю наплічник, стягнула черевики і зняла куртку. Емпірей докірливо на неї глянув.

— Я не збираюся складати твої речі, — сказав він. Геро зітхнула.

— Чому інші роботи прибирають замість дітей, а ти ні?

Вона згребла все в оберемок і пішла до кімнати на другому боці круглої вітальні, звідки повернулася вже з порожніми руками.

— Усі роботи з радістю допомагають своїм господарям і все роблять замість них, — сказала дівчинка.

— Мій не робить, — зауважив Джордж.

Він вирішив пливти за течією, поки не зрозуміє, як бути далі. Бульцман радісно кивнув.

— Я б не піднімав його одягу з підлоги, — сказав він, гепнувшись на диван.

Той був теж надувний і аж заскрипів під його вагою, та все ж не тріснув.

— Не можна мати все й відразу, — самовпевнено мовив Емпірей. — Я найрозумніший і найпотужніший робот в історії людства!

«Десь я це вже чув», — подумав Джордж. Колись був у нього один суперрозумний знайомець, який теж так вихвалявся.

— Так, так, я в курсі, — сказала Геро. — Я вже сто разів чула ці байки! Усі діти в Бульбашці особливі, тому Едем виділив для кожного з нас особливого робота. Але моя опікунка знайшла тебе на переробній станції і прислала мені — замість нового блискучого робота-помічника, як у всіх інших.

— Усі діти в Бульбашці особливі? — перепитав Джордж.

Його подруга Енні була найрозумнішою з усіх дітей, яких він знав. Невже Геро така сама кмітлива, як Енні? І якщо вона така особлива, то чому не помічає, що її слова зовсім не відповідають довколишній реальності?

— Нас називають майбутніми лідерами й лідерками, — гордо заявила Геро. — А це означає, що ми пройшли суворий відбір, бо в наших руках майбутнє Едему. Ми — еліта. От тільки треба почекати, поки ми станемо дуже-дуже старі, — тоді будемо всім керувати.