Кірстен Бойє - Медлевінґери

Нісс обережно причинив за собою браму і, пригинаючись, скрадався вздовж доріжки. Час від часу хлопець зупинявся за кущем і прислухався.

— Мій дорогий Ведуре! — почувся знайомий голос.

Нісс зіщулився. На моріжку, що поза тисовим живоплотом тягнувся до самого палацу, стояв навколішки король і маленькою мотикою розпушував на грядці землю.

— Величносте! — шанобливо звернувся Ведур. — Я хотів дістати дозвіл на…

— Ти ж знаєш, що тобі не треба просити жодного дозволу, — відказав король, підводячись та обтрушуючи землю з колін. — Що ти скажеш про мої конвалії? Чи ти бачив де-небудь щось подібне? Роки моїх трудів пішли…

— Дивовижні конвалії, Величносте, — похвалив Ведур. — Але, може, нам би спочатку обговорити позавчорашнє?

— Знаю, знаю, — зітхнув король. — Звісно, все могло б пройти і краще. Та все одно той твій показ виправдав своє завдання. І ми знову колись — скажімо, за рік — усе повторимо. І з кращим результатом! — запевнив король, знову присідаючи навколішки й підіймаючи похилену гілку трояндового куща. — Тля! — вигукнув вінценосний садівник. — О небо! І де б їй узятися тут так рано, коли ще й листочки не розпустилися…

— Величносте! — благально звернувся Ведур. — Тепер послухай мене!

Король неспокійно озирнувся на гостя.

— Ти хочеш мені сказати, що там не було Антака? — промимрив він.

— І що мене це непокоїть! — підхопив Ведур. — Зрештою, ніхто ж його не бачив уже багато днів. Він неодмінно прийшов би, якби був тут. Він і досі перебуває нагорі, Величносте, і я казав це тобі ще минулого тижня.

— А може, він послав замість себе Торіла, аби ми подумали, ніби його й справді немає? — припустив король, оглядаючи гілку за гілкою. — О святі духи! Та це ж справжнісінька пошесть! Мушу негайно глянути, чи збереглася ще від того року кропив’яна настоянка!

— Антак ніколи не покладається на те, що доповість йому син, — заперечив Ведур і висякав носа. — Він нагорі, Величносте, можеш мені повірити.

Король підвівся. Навіть зі своєї схованки Нісс розгледів, що Ведурове занепокоєння передалося і королю.

— Це було б велике нещастя, — мовив той. — Дуже велике нещастя, Ведуре. Ти й сам усе розумієш. Але як по правді, то я й не знаю, що ми тут могли б іще вдіяти.

Ведур зітхнув.

— І хто б міг таке уявити? — запитав він. — Не одну сотню років саме з Антакового роду виходять хранителі історії. Від Антака цю посаду успадкує Торіл, як і Антак успадкував її від свого батька, Величносте! Але жоден із них ще ніколи досі…

— Либонь, мені не слід було відсилати його так різко, — мовив король. — Погодитися з ним я не міг — це ти, Ведуре, розумієш. Але, можливо, я мав би детальніше поговорити з ним про це. Можливо, тоді я б його бодай трохи переконав.

— Не карайся докорами, Величносте, — сказав Ведур і співчутливо поклав маленькому королеві руку на плече. — Не думаю, що ти зміг би зупинити його, якщо в його душі вже прокинулося бажання. Але, мабуть, я мав би пильніше дивитися за ним, поки не скоїлося якесь лихо.

— Ти справді так вважаєш? — перепитав король. І знову сумовито поглянув на трояндовий кущ, на гілках якого чорними купами роїлася тля. — Якщо ти так хочеш — гаразд. Ти добре знаєш, як воно там, нагорі. Але все-таки будь обачний. Із того, що ми начулися, можна зробити висновок: у них там дуже небезпечно.

— Можеш покластися на мене, Величносте! — засміявся Ведур. — Я там знаю всі ходи-виходи. До того ж завтра у мого Нісса Великий День. Як повернусь — одразу доповім тобі.

— Так, прошу тебе, — сказав король. — Ти маєш негайно доповісти мені. Це наказ! — І зітхнув. — Якщо все складеться добре, то й я дам раду цим жахливим паразитам. Як ти гадаєш, кропив’яна настоянка їх візьме?

— Ти знаєшся на цих справах найкраще, Величносте, — відказав Ведур. — Я доповім тобі.

Нісс ледве встиг шаснути за кущ форзиції — так швидко промчав повз нього, прямуючи до брами, Ведур. Плащ роздувався у нього за спиною, мов вітрило.

Нісс вичекав хвильку, а тоді й собі помчав слідом за батьком. Куди хотів податися Ведур? І що таке знав Антак? Чого він домагався?

«Якщо я піду за ним, то побачу, куди він іде! — рішуче подумав Нісс. — Щось тут діється дивне. Коли б це був не Ведур, мій схибнутий батько, то можна було би подумати, ніби він має якусь справжню, важливу таємницю. І до того ж ділить її з королем».