— А чому… зі мною? Хіба мало в місті людей? Чи взагалі — на всій землі.
— Електронно-обчислювальні машини на борту корабля пропонували мільйони варіантів записів електромагнітних полів людей. Я вибрав запис електромагнітного поля твого мозку.
— Кхи-км… — прокашлявся Ваня.
Ніби маслом по серцю провів Ерпід. “І чим я сподобався йому?” — подумав.
— Після приземлення я навів тебе на себе, — оповідав Ерпід. — Ти йшов на мої позивні.
— Ще щось видумай! Ніяких сигналів я не чув.
- І не міг чути. Ти відчував їх. А тепер пішли шукати Ерпіда-два.
Чоловічок захитався. Унизу в нього відкинулися стулки і випустилися, ніби колеса з літака, невеликі, на півтори п’яді, гусениці, розставилися в сторони ширше від тулуба.
— Х-хе… — іронічно хмикнув Ваня. — Тут ви них багато не наїздиш. Це тобі не місто, не асфальт. На нашому роботі-місяцеході не гусениці, а колеса були.
— Вперед! — уперто прохрипів Ерпід і зрушив з місця в північно-східному напрямку.
Жучок одразу наїжачився, загарчав і хотів знову наскочити на нього. “Заспокойся!” — дав Ваня йому щигля в ніс. Собака скривджено крутнув головою, фиркнув і вирвався з рук, зник у кущах.
Ерпід проїхав усього метр чи півтора і заплутався в кущі.
— Ну, що я казав? Давай задній хід і рушай за мною… Дослідник називається! Без моєї допомоги ти тут і двох кроків не зробиш.
— Зроблю… — хрипів Ерпід, їдучи за Ванею. — Ми відхиляємося від курсу! Ми рухаємося в протилежний бік! — канючив він.
— Дід казав: “Хто нити любить, той дні губить”. — Ваня відгрібав з дороги Ерпіда шишки і камінці, відхиляв кущі, притоптував траву. — Скімлиш, як маленький… Я не можу тебе взяти на руки, ти не дитя. Нам на гравійку треба скоріш — ловити машину. Ех, дасть мені завтра питлю Олег Максимович!
- Інформацію не зрозумів. На Землі що — і машин ловлять, як гав?
— Та ні, це так мовиться. Як ви там вивчали земні мови, що не можете зрозуміти таких простих виразів?
— Ловили думки людей, розшифровували… За словником, який склала електронно-обчислювальна машина, питель, питльованка — гатунок муки. З муки випікають хліб та різні інши вироби. За що добра людина Олег Максимович дає вам муку?
— Яку муку?! Я хотів сказати — березової каші дасть… Ой, знову ти не зрозумієш. Ну, посварити може, батькам поскаржитись, а то й одиницю вліпити…
— Березова каша… Одиницю вліпити… Перше — зрозумів, друге — розтлумач.
— Ну, погану оцінку поставить, якщо не вивчу урока. Це в нас відзнаки такі. Викликає вчитель відповідати урок і ставить відзнаки. Хто які заслужив. А буває, і несправедливо ставить, незаслужено. І от, скажи ти, — по очах бачить, хто вивчив, а хто ні. Відразу і виводить на чисту воду.
- Інформацію не зрозумів. На чисту воду, на чисту воду…
— Горе мені з тобою. Три пуди солі треба з’їсти, щоб нам порозумітися.
- Інформацію не зрозумів. Сіль яких металів мається на увазі? Для чого її їсти три пуди, чи сорок вісім кілограмів? Це що — ліки? Вони додадуть розуму?
— Ох, і зануда ти… — зітхнув Ваня. — Ось стежку бачиш? Шуруй нею до дороги, щоб аж пилюка куріла!
- Інфомацію не зрозумів. Шурують вугілля в топці, щоб ліпше горіло. А пилюка — найдрібніші тверді частинки, які знялися з поверхні Землі або, навпаки, осіли на Землю. Куріти — слабо горіти, тліти, вилучаючи багато диму. Навіщо нам підпалювати пилюку? І чи буде вона горіти? Адже вона складається з неорганічних частинок…
— Облиш, філософе, у мене терпець не залізний, — розізлився раптом Ваня, — Доганяй! — побіг стежкою попереду Ерпіда.
Бігти довелося щосили, бо Ерпід розвинув велику швидкість.
Аж там, де стежка вийшла на дорогу, Ерпід зупинився, моргнув червоним носом-лампочкою.
— Ну, чого ти? Давай сюди! — нетерпляче поманив його Ваня.
— Роблю висновок: ти не вдоволений мною. Я хочу зробити тобі приємне: відключити ту недобру людину.
— Кого-о?!
— Того, хто ліпить вам одиниці і виводить на чисту воду, дає питлю і годує березовою кашею — Олега Максимовича. Уяви його собі…
— Уявив, ну й що?
Ерпід мовчав хвилину.
— Усе. Ця людина більше не буде ліпити одиниці, - Ерпід обережно завертівся, ніби вибирав, як краще з’їхати на дорогу.
— Ти його… Він помер?! — Вані перехопило подих.
— Я його відключив.
— ??!
Ерпід прочитав страх на обличчі Вані.
— Не бійся. Олег Максимович є, але його нема.
— Як це? Що ти накоїв, божевільний?! — закричав обурений Ваня. — Який же він недобрий?!
Ерпід не встиг нічого розтлумачити. Обидва запримітили, як з лісу вискочив на дорогу і помчав до них з усієї сили Жучок. У зубах він щось тримав.
Читать дальше