Павло Мисько - Ерпіди на планеті Земля

— Що з тобою, Гордій? Ти захворів? — кілька разів запитала Світлана Андріївна. Але Льоня нічого не відповів, і вчителька сказала: — Сідай, відпочинь. Я тебе викличу наступного разу.

І на ці слова Льоня нічого не відказав, з місця не зрушив. Світлана Андріївна показала крайнім від вікна учням, щоб ширше повідчиняли кватирки. Сама боком, полохливо пройшла повз Льоню до дверей, розчинила їх у коридор. Хотіла зробити протяг, пустити в клас більше кисню.

І ось Льоня поволі відняв руки від голови, став струнко. Один бік голови в нього був сивий, майже білий. За хвилину посивіла людинаї

Потім Льоня ледве промимрив: “Питання зрозумів”. І почав відповідати бездоганною французькою мовою, і голос його все міцнів і міцнів, ніби людина набирала натхнення, навіть став вимахувати руками. Світлана Андріївна спочатку розгубилася від несподіванки і незвичайності. Але добре, що колись у інституті вивчала французьку мову. Відчула, що Льоня відповідає толково, змістовно, і поволі опустилася на своє місце біля столу. Дивилася на нього здивованими очима і вже більше не відводила погляду до самого кінця. Потім сказала: “Мерсі… Б’єн…” — подякувала, значить, і попросила його сісти на місце. Оцінки в журнал ніякої не поставила, а притисла і журнал, і свої папери до грудей, пішла, хитаючись, до виходу.

І тільки тоді клас ахнув, загомонів. Усі кинулися до Льоні. Хто питав, як це йому вдалося вивчити самому французьку мову, коли в них у класі проходять англійську. Хто від захоплення міцно плескав його по плечу, ніби хотів зламати ключицю. Дівчатка збігали до умивальника, намочили свої хустинки і почали прикладати холодні компреси на Льонин лоб, щоки, тім’я. Однак він уже трохи очуняв від усього, що на нього звалилося, і став оборонятися: “Відчепіться!” Льоня був ще розгублений і кволий. Та раптом на питання хлопців почав відповідати… по-японському! Ніхто, звісно, його не розумів, думали, що він просто кривляється, перекручує абияк слова. Тільки одна дівчинка, найвразливіша, співчутливо кивала головою, гучно сопіла в носовичок — плакала.

Скрипнули, широко розчинилися двері. До класу ввійшов директор школи, потім учителька англійської мови Марія Данилівна. За ними протиснулися разом Світлана Андріївна і прибиральниця тітка Магда. Марія Данилівна і Льоня відразу почали говорити англійською мовою так швидко, що в класі їх ніхто не розумів. А потім і в Марії Данилівни поповзли брови на лоб, бо Льоня перейшов на африканську мову суахілі, потім на мову південних кхмерів з Кампучії — десь у Південно-Східній Азії ота далека Кампучія.

Поки Льоня так говорив, не слухаючи, що запитують у нього директор і вчителька, тітка Магда заспокійливо гладила плече хлопця і сумно кивала головою: “Бідна дитина… От до чого наука доводить… І то треба так навантажувати дітей!”

Директор обережно взяв Льоню під одну руку, тітка Магда під другу, і повели з класу. Світлана Андріївна і Марія Данилівна пішли за ними слідом, наставивши перед собою руки. Може боялися, щоб Льоні не стало зовсім погано і він не перекинувся назад.

Жучок нетерпеливо поскімлював, перебирав передніми лапами, Ваня погладжував його, тулив до себе: “Тихо… Заспокойся!” Поглядав на Ерпіда: чи скоро він перестане розводити свої антени і заговорить?

І раптом той заговорив, але тихо, немов сам до себе:

— Вашою мовою це називається бідою…

— Ти про що?

— Ерпід-два не вийшов на зв’язок у визначений час. На мої сигнали теж не відповідає.

— То, може, де дуба дав.

- Інформацію не зрозумів. Дуб — дерево. Як може Ерпід-два дати дуба, коли в нього нема нічого подібного? І кому він міг дати цього дуба?

— Я хотів сказати, що, може, розбився при посадці чи зіпсувалося щось.

— Не розбився. З корабля спостерігали за ним, і перший сигнал від нього дійшов добре — приземлився вдало. А потім якесь нерозбірливе мурмотіння замість радіосигналів і вигук: “Бачу багато-багато будинків, а не дерев. Багато людей”. А це ж я мав приземлитися в місті, а він у лісі. Все вийшло навпаки, завдання можемо не виконати — не на те запрограмовані.

- І справді ж… Каша заварилася.

- Інформацію не зрозумів. У кого заварилася каша, де, з яких круп?

— Це я хотів сказати: чорт його знає, що трапилося.

- Інформація введена неправильно. Чорт нічого не може знати. Як свідчить тлумачний словник, це міфічна, казкова істота. Вигадана.

— Ой, з тобою говорити неможливо. В мене скоро всі гвинтики в голові порозгвинчуються від такої розмови.