Євген Велтистов - Мільйон і один день канікул

— Спасибі, друзі, — сумно сказав блакитнолиций хлопчик. — Це була наша остання гра.

Максим не втримався, крикнув:

— Гум-гам!..

І діти підхопили:

— Дивіться, Гум-гам! Наш Гум-гам…

Гум-гам кивнув приятелям і звернувся до директора:

— Пробачте, будь ласка, мого брата Кри-кри і моїх товаришів. Ми усе на світі переплутали і мало не зірвали вам свято. У нас велика біда: зламався Автук.

— Автук, — пролунало в залі. — Оце так слово! Автук!..

— Так, так, — сказав директор, пригадуючи класи, усипані сріблястою фольгою з загадковими словами: “Я ВСЕ ЗНАЮ”. — Так, так, — повторив директор, — виходить, ти і є Гум-гам?

Гум-гам кивнув, а директор усміхнувся про себе: “А я ж бо думав, що ти — жартівлива вигадка… Ось він стоїть переді мною… Гум-гам! Хлопчик із космосу…”

— Що в тебе скоїлося? — запитав директор. — Поясни мені, будь ласка, що таке Автук?

— Ось він. — Гум-гам показав на машину. — Ми принесли його. Автук робив геть усе на світі. А тепер, — Гум-гам зітхнув, — у домі безладдя, ми голодні й не можемо гратися. Ніхто з нас не може полагодити Автука.

Хлопчик розгублено кліпав очима, губи в нього тремтіли.

Максим наблизився до друга:

— Не хвилюйся, Гум-гаме. Твій Автук полагодять.

Директор школи і вчитель фізики оглядали дивовижну машину.

— Як працював твій Автук? — запитав директор.

Синьолиці, перебиваючи один одного, узялися пояснювати:

— Це дуже просто. Натиснеш кнопку, і вискакує будь-яка річ — яку тільки забажаєш…

— Аз чого робив Автук ці речі? — поцікавився учитель фізики.

— Здається, з повітря, — невпевнено відповів Кри-кри. — Ми гаразд не знаємо.

Хтось хихикнув, а вчитель підтримав Кри-кри.

— З повітря? Цілком можливо… Так, дуже складна машина. У вас є яка-небудь книжка про Автука? — запитав він Гум-гама.

Гум-гам пробурмотів:

— Були книжки… Вони давно порвалися… Залишилася тільки Книжка Подарунків… Що дарувати друзям на день народження…

— І то діло, — сказав учитель. — А чи не можна її побачити?

Один із синьолицих, Тінь-лінь, миттю зник і за кілька секунд появився з розшарпаною книжкою. Тінь-лінь важко дихав, мовби пробіг мільйон кілометрів, але усміхався, задоволений з того, що виконав доручення.

— Насилу знайшов, — пояснив він.

— Цікаво… — спроквола мовив учитель, дивлячись не на книжку, а на захеканого Тінь-ліня. — Вельми цікаво…

Аж тут нове запитання звалилося на Гум-гама:

— А в якому класі у вас вивчають Автук? — запитав директор.

Бідолашний Гум-гам! І від простих запитань у нього завжди боліла голова. А зараз він ледве тримався на ногах.

Максим схопив друга за руку. Відповів за Гум-гама:

— У них немає школи. Це КРАЇНА БЕЗ ЧОМУ.

Директор похитав головою.

— Сідай сюди! — мовив Максим, побачивши вільне підвіконня. — Тут прохолодно. Ну й поблакитнів же ти…

— Усе загинуло, — прошепотів Гум-гам, притуляючись лобом до холодної шибки. — Невже доведеться вчитися?

— Коли вивчишся, сам полагодиш Автук, — втішав його Максим. — Як ти не розумієш!

— Але ж я все забув. Я вчився давним-давно, ще тоді, коли у нас не зупинився час, — пробурмотів Гум-гам.

— До осені далеко. Встигнеш повторити.

— Отже, скній тепер над книжками й ніяких тобі ігор, — пробурчав Гум-гам.

— Я придумав! — вигукнув Максим. — Учитимемо уроки в тебе дома, а гратимемось — у моєму дворі. У твоїй країні без усякого часу за одну мить можна непомітно вивчити будь-який урок… Звичайно, — додав він, — поки ми дізнаємося, як знову запустити час.

— Ти гадаєш, я коли-небудь дізнаюся? — з надією запитав Гум-гам.

— Звичайно!

Гум-гам аж засяяв і зіскочив з підвіконня.

— Ти чудово придумав, Максиме! Я питав Автука, отож він і перегорів від моїх “чому”. А ти — р-раз! — і вмить усе придумав… Я, здається, вже нічого не боюся! Мені навіть кортить дізнатися, що в Автука всередині… Мабуть, ми таки полагодимо Автука. Мабуть, ми таки знайдемо Чо-мука… І закрутимо цей ледачий час!..

І Максим уявив собі зелено-блакитне місто Гум-гама, яким воно незабаром стане. Могутні дерева тримають на канатах будинки-кулі, щоб їх не понесло вітром. Усі мешканці на вулиці, всі гуляють, усі граються — хто під деревами, хто на деревах, а хто просто у повітрі… Сонце рухається по небу, заходить ввечері за обрій, і Гум-гам щоночі росте…

Це місто легко знайде кожен ігрун. Лише нудні люди, ті, хто не цінує сміливість і дружбу, радість і сміх, не потраплять під його високе склепіння. А коли потраплять випадково, то нічого вони не зрозуміють.