Я відклав газету, перевернув амулет і почав уважно розглядати відшліфоване зелене черевце жука. Коли я ближче підніс жука до лампи, мене пройняв дрож, а серце забилося. Я й раніше не раз бачив чудові пам’ятки культури Стародавнього Єгипту, прочитав чимало написів на кам’яних плитах, але такого не відчував ніколи. І раптом мені здалося, ніби чийсь голос каже мені: «Стережіться Псаро!»
Тепер треба розповісти про Серафісів амулет. Безперечно, це надзвичайно гарна й коштовна пам’ятка старовини. Мені здається, що його навіть порівняти не можна ні з якими іншими відомими нам амулетами у вигляді священного скарабея. Але насамперед дозвольте познайомити вас із справжнім жуком-скарабеєм, а не з його кам’яним зображенням.
Жуки-скарабеї належать до підродини жуків-гнойовиків, що входять у родину пластинчатовусих підряду різноїдних жуків з ряду твердокрилих, або просто жуків. З давніх-давен безліч жуків-скарабеїв водилося на берегах Нілу; це були, так би мовити, своєрідні санітари, тому вони давали населенню величезну користь. Стародавні єгиптяни вбачали в жуках-скарабеях надприродну силу і вважали їх священними, як биків, шакалів та ібісів. Воно й не дивно: за тих давніх часів наші предки обожували багато явищ природи і молились різним богам — часто тими богами були представники тваринного і рослинного царства.
Жука-скарабея — він одночасно і бог Хепер — єгиптяни зображували або як жука, що стоїть на крузі, або як істоту з тілом людини і головою жука; так само, як Анубіса — у вигляді людини з головою шакала, Тота — людини з головою ібіса, Гора — з головою сокола. Бога-скарабея Хепера стародавні єгиптяни ототожнювали ще з богом сонця Ра.
Я не хочу довго затримуватись на староєгипетській міфології — читачеві досить знати, що скарабей, як вірили єгиптяни, мав багато надприродних властивостей. Стародавні єгиптяни, звичайно, бачили користь, яку давали жуки-скарабеї: вони знищували усяку гниль і цим очищали землю від старого, померлого та давали початок новому життю. Тому бога Хепера, чи бога-скарабея, в Стародавньому Єгипті вважали богом здоров’я і довголіття. Металеві або кам’яні статуетки цього бога ставили поряд з тілом покійника. Під час розколин мало в якій гробниці не знаходять зображень бога-скарабея.
Скульптурні зображення жука-скарабея, надзвичайно майстерно, з точно додержаними пропорціями вирізьблені з таких твердих порід, як подібний до мармуру вапняк, кремінь та нефрит, свідчать про високий рівень образотворчого мистецтва у Стародавньому Єгипті. І проте ще раз повторюю, я не бачив досі такого гарного жука-скарабея, як Серафісів амулет.
На ньому були викарбувані дуже дрібні ієрогліфи — мені довелося читати їх з лупою.
На спинці жука було намальовано Хепера; він плив човном по священному Нілу. Бог-скарабей сидів на помістку з написом «Мітні-Хапі», відомим мені ще з папірусу Мене. Біля його ніг звівся на задні лапки і розгорнув крила жук-скарабей, а трохи осторонь стояв бог потойбічного царства Анубіс із схрещеними на грудях руками й дивився в обличчя Хеперові. Обабіч човна виглядали з води квіти лотоса, шанобливо схиляючи перед богами свої гарні голівки.
Черевце жука було плоске, а не опукле, як спинка. Воно зацікавило мене значно більше, ніж зображення Хепера, яке я вже бачив не раз. У нижній частині амулета вирізьблено напис; Ієрогліфи добре збереглись, і я легко прочитав їх через лупу. Наводити тут переклад усього тексту дослівно немає потреби, тому я тільки коротенько перекажу його.
У перших рядках говорилось про те, як можна пройти до Серафісової гробниці. Щиро признаюсь: пояснення здалося мені таким заплутаним, що я нічого не второпав. Розібрав тільки, що біля входу до гробниці стоїть статуя бога сонця Ра, а поряд із нею на стіні зроблено ієрогліфічний напис. Треба якимось особливим, «таємним», способом з’єднати Серафісів амулет з ієрогліфами на стіні, тоді двері самі відчиняться, і можна буде вільно ввійти всередину.
Напевне, це нагадує вам слова «Сезаме, відчинися» із казки «Алі-баба і сорок розбійників». Правду кажучи, я теж спочатку подумав те саме. Я багато років вивчав культуру Стародавнього Єгипту, усім серцем любив її і прочитав не один магічний напис; отож я не повірив цим рядкам. Але трохи згодом я збагнув, що в написі не було нічого магічного. Річ була в тім, що двері до гробниці разом з написом на стіні правили за своєрідний замок, подібний до тих замків «із секретом», які тепер продаються у магазинах. До цих замків не потрібні ключі — вони відчиняються і зачиняються самі, якщо поставити в певній послідовності окремі літери й цифри, зображені на них. Але тоді я не звернув належної уваги на ці рядки.
Читать дальше