Рагул Санкритяян - В забутій країні

Я розповів Дгірендрі про нашу сутичку, і його, звичайно, тільки насмішила Дгандасова зажерливість. Він довго здаля придивлявся до Дгандаса, а коли той помітив його погляд, він прибрав байдужого вигляду і тихенько замугикав собі.

Але все це сталось, як я вже сказав, аж другого ранку. Повернімося ще до того дня, коли ми від’їздили з Каїра.

Через дві години після відходу поїзда я вже міцно спав. Тим часом Дгірендра і пан Чан розмовляли. Про їхню цікаву розмову я дізнався вже значно пізніше.

* * *

Пан Чан взяв у Дгірендри сигару, запалив і почав:

— Я сподівався, що професор сам запропонує мені поїхати з вами, і так воно й сталося. Ви, напевне, хочете знати, що я думаю про цю подорож, про жука-скарабея та Серафісову скарбницю, а також про пана професора і його супутника? Що ж, капітане, я й сам хочу поговорити з вами про це, а надто тому, що наші думки, мабуть, збігаються.

— Так, мені справді дуже хотілося б знати вашу думку. Бідолаха професор — щира, добросерда людина. Він чудово знає людей давнини, їхні звичаї, закони, їхню релігію та богів, але з сучасним життям він зовсім не обізнаний. І, безперечно, він ніколи не повернувся б додому, якби вирушив до Центральної Африки із самим тільки Дгандасом Джаухрі, — відповів Дгірендра.

Пан Чан засміявся і кивнув головою.

— Ви маєте рацію, — мовив він. — А коли говорити про цю подорож, то, хоч усе здається фантастичним, проте я вважаю за цілком можливе, що десь справді існує забута й одірвана від усього світу маленька країна. Адже ми маємо незаперечні докази, що це так.

— Ви гадаєте, що місто Мітні-Хапі справді існує? — спитав Дгірендра.

— Атож.

— А якої ви думки про Дгандаса?

— О, це несосвітенний негідник. Хоч я й не знаю всіх його намірів, але певен, що вони не можуть бути чесні й порядні.

— Головна мета нашої подорожі — Мітні-Хапі, якщо тільки це місто справді існує. І найбільше моє бажання — побачити його на власні очі, — сказав Дгірендра.

— А мені ще хотілося б побачити Дгандаса в залізних наручниках, — засміявся Чан.

Вони міцно потиснули один одному руки.

— Я чимало чув про вас, друже Чан, і читав про ваші дивовижні подвиги, — сказав Дгірендра, — але ніколи не сподівався зустрітися з вами. І ось ми разом вирушаємо в таку незвичайну подорож! Малим я не раз благав бога Шіву привести мене у світ чудес, і він, здається, таки зглянувся на моє благання і покаже мені ці чудеса.

Чан так весело сміявся, що в нього сльози набігли на очі. Витираючи їх хустинкою, він сказав:

— Ми збудимо цю країну від сну і покажемо їй шлях до прогресу!

Ми згаяли в Каїрі близько трьох тижнів, щоб підготуватися до подорожі. І ось нарешті ми разом з носильниками-арабами та суданцями — пливемо по Нілу широким плоскодонним човном.

Колись, за ведицької доби, індійські пустельники справляли свої релігійні відправи на берегах ріки Сарасваті; отак само священні береги Нілу з давніх-давен були центром духовного й громадського життя стародавніх єгиптян. Ніл і досі називають душею Єгипту. Мені важко знайти слова, щоб описати красу цього єгипетського Гангу. Багато втратив той, кому не доводилось милуватися берегами Нілу: це один з найкращих і найдивовижніших пейзажів у світі. Чудовим садом здавались фінікові пальми, що стояли над водою. Інжирні дерева, розкинувши над гарячим піском свої густі крони, кликали нас відпочити в прохолодному затінку. То на тому, то на другому березі ми бачили пам’ятки стародавньої культури: напівзруйнований храм, стіни розкопаного давнього міста, величезного сфінкса, піраміду або колону. А навколо простелилась безкрая пустеля, і тільки зрідка десь у далині, як марево, зеленіла оаза. Ми бачили каравани верблюдів; вони поважно ступали один за одним по сипкому піску. Багрове полум’я призахідного сонця, повне чарів небо над пустелею, яскраві зірки над головою — хіба ж можна забути це все?

Часом страшні голі скелі так близько підступали до берегів ріки, ніби хотіли задушити нас. А тільки-но ми підпливали до цих скель, навколо нас зразу здіймались бурхливі ревучі хвилі. Не раз шлях перегороджували пороги, намагаючись не пустити нас в глиб Африки, у пекуче верхів’я Нілу.

Так, це була дивна подорож! Мало кому припадає таке щастя, яке припало нам.

У Хартумі капітан Дгірендра роздобув два невеликих човни; ми мали пливти ними далі вже по річці Собат і його притоках.

Ми заздалегідь обміркували весь маршрут і знали, що до села Аджак дорога не буде важка. Зате далі починалась місцевість, де ще ніколи не ходили мандрівники. На карті Шівнатга Джаухрі позначено село Нівак, а перед ним водоспад. За селом у ріку Собат з південного заходу вливалася безіменна притока; кілометрів через шістдесят річище притоки повертало під прямим кутом на південний схід.