Санкритяян Рагул - В забутій країні

Уважно оглянувши амулет, я переконався, що це той самий жук-скарабей, який належав колись Серафісові. Як дивно, що через стільки років доля знову звела мене із Серафісом! Я так розгубився від несподіванки, що навіть не догадався прочитати ієрогліфи на амулеті. Гробницю Серафіса не знайдено й досі, і ми не знаємо навіть, де її шукати. Вченим не вдалося знайти жодної речі, що належала Серафісові, а тут, передо мною, лежить сам жук-скарабей, що якимсь чудом попав до Наландського музею. Незрозуміло, чому така дорогоцінна річ не була ніде зареєстрована і не експонувалась у нашому музеї. А я, головний охоронець неоціненних пам’яток історії, на жаль, не знав, що священний жук Серафіса зберігається в нас! і коли б сьогодні не зайшов сюди цілком випадково, то хтозна, скільки ще пролежав би він, замкнений тут, у цій темній кімнаті, що її мало хто й відвідував.

Думаючи про цю подію, я глянув на папір, у який було загорнуто коштовний амулет. Як ви вже знаєте, я не пам’ятаю точно дня і числа, коли побачив жука-скарабея, але, на щастя, я не викинув цього паперу. То був номер газети “Магадха” від 26 червня 19… року.

Перш ніж узятися докладно вивчати жука, я схотів дізнатися, як він потрапив до нас у музей. Я викликав секретаря, але він на мої запитання не міг нічого відповісти, бо сам бачив цього жука вперше. Він тільки сказав, що раніше в музеї працював чоловік на прізвище Рамешвар, який часто заходив до цієї кімнати і відкривав ящик.

Я приніс жука-скарабея додому і обережно поклав його в письмовий стіл. Від секретаря я дізнався, що Рамешвар живе у Віхарі, і того ж вечора пішов до нього. Коли я спитав Рамешвара про жука, він розгубився. Однак поступово він розповів мені все, що знав про цей амулет.

Одного осіннього дня 19… року (якого числа, Рамешвар не пам’ятав), коли він чергував у Єгипетському відділі Наландського музею, до нього вбіг чоловік середнього віку, чимсь дуже схвильований, і ткнув йому в руки пакунок близько двох кілограмів вагою. Рамешвар здивовано спитав, що це означає, і незнайомий квапливо відповів: “Богом благаю, візьміть! Якщо ви відмовитесь, мені доведеться шукати іншу людину, якій я зміг би віддати цю річ. Але пам’ятайте: стережіться Псаро!” і той дивний чоловік зник так само несподівано, як і з’явився. Все сталося швидко, раптово — Рамешвар не встиг навіть добре розглядіти незнайомого і тільки запам’ятав, що обличчя в нього було засмагле, хоч надворі стояла осінь, а одягнений він був у саму сорочку та дхоті. [5] Дхоті — вид настегнової пов’язки.

Із слів Рамешвара я зробив висновок, що той чоловік тікав від переслідувача, якого дуже боявся, і, вибравши слушну хвилину, заскочив до музею.

Чому Рамешвар не розповідав нікому про цю подію, я дізнався тільки після довгого розпитування.

Коли незнайомий пішов, Рамешвар розгорнув пакунок і побачив жука із зеленкуватого кременю. Він ніколи не чув про священного Серафісового скарабея і тому не міг навіть припустити, що держить у руках таку цінну річ. Увечері Рамешвар приніс жука додому, щоб згодом продати його Наландському музеєві, але з того дня в нього раз у раз почали траплятися нещастя, і це різко змінило його намір.

Незабаром після того, як жук опинився в Рамешвара, у нього в домі обвалилася стеля, і тільки випадком сім’я врятувалась від смерті. Потім тяжко захворіла його дружина. Кілька тижнів не було ніякої надії, що вона видужає, і лікарі — так запевняв мене Рамешвар — не могли навіть визначити, яка в неї хвороба. Щойно вона видужала, як сталося нове лихо: банк, де зберігались ощадження Рамешвара, зазнав краху; бідолаха втратив усі гроші, що їх одкладав протягом багатьох років, відмовляючи собі у всьому. Та це ще не все. Повертаючись одного разу з Наланди до Віхара, Рамешвар послизнувся, коли виходив з вагона, і впав на рейки. На щастя, поїзд ще не встиг рушити, але Рамешвар дуже вдарився, звихнув руку і йому довелося через це довго сидіти дома.

Після всіх оцих нещасть, які звалились на нього, Рамешвар дійшов висновку, що у всьому винен жук. Я не можу сказати точно, які в нього були підстави так думати, але відсталі й забобонні люди часто знаходять несподівані й безглузді пояснення таким подіям. Отже, звернувши все на жука, Рамешвар поклав собі позбутись його.

Однак пакунок пролежав у Рамешвара ще тижнів три, аж поки нова подія таки змусила його скоріше позбутися жука. Розглядаючи шматину, в яку було загорнено амулет, Рамешвар розібрав на ній ім’я Шівнатха Джаухрі. І раптом він прочитав у газеті, що цього чоловіка за якихось таємничих обставин убито в його власному будинку в місті Данапурі. Тепер Рамешвар зрозумів, що все лихо йде від жука, про якого він боявся навіть сказати комусь. Видужавши, він узяв страшного жука, загорнув у газету і поніс до музею. Там він замкнув амулет у ящик, де я й знайшов його.