Санкритяян Рагул - В забутій країні

Усе життя я прожив у думках серед народів далекого минулого, поділяв з ними їхні радощі й тугу, надії і розчарування, захоплювався їхньою архітектурою й мистецтвом, тішився з їхніх успіхів та перемог, плакав разом з ними у страшні часи епідемій та помору.

Тепер мені здавалось, що сталося чудо і я зможу навіч побачити цих людей, почути їхні пісні й музику.

Коли я нарешті отямився і повернувся в сучасний світ, Дхандас стояв переді мною, поклавши руку мені на плече.

— Я згоден! Згоден хоч зараз вирушити разом з вами до місця стародавнього верхів’я Нілу! — гаряче гукнув я.

Це були квапливі й непродумані слова, і згодом я не раз лаяв себе за легковажність і нерозумний запал, бо мало не наклав за це головою.

Два тижні ми з Дхандасом готувались до подорожі. Я уважно перечитав усі нотатки Шівнатха Джаухрі і ще раз пересвідчився, що маю зробити одно з найдивовижніших відкриттів у світі. Ми придбали цілу бібліотеку географічної літератури про райони, що лежать угору за течією Нілу, про дикі племена, які живуть там, і закупили зброю та спорядження, потрібне для нашої подорожі.

Дхандас передав іншим адвокатам своїх клієнтів і розпочаті судові справи, а я взяв відпустку на цілий рік і залишив своїм заступником професора Джогіндру, якого ви всі, напевне, добре знаєте.

Нас було двоє, і ми, щоб легше було збиратися, поділили між собою обов’язки. Дхандас мав подбати про все, що може знадобитись у дорозі: про спорядження, провідників, слуг, в’ючаків. Я відповідав за науковий бік експедиції, а також придбав аптечку, компас, секстант та інші інструменти. Крім того, я мав виконувати обов’язки перекладача.

Треба не забувати, що в кожного з нас, хоч ми вирушали разом у цю подорож, була своя мета. Дхандас хотів одного — заволодіти Серафісовими скарбами; більше його ніщо не цікавило. Навіщо вони потрібні йому, я не знав — адже він і без них був багатий. А мені експедиція була цікава тільки як наукова. Я був певен: якщо дістанусь до цього загадкового міста, то мої дослідження матимуть більшу наукову вагу, аніж роботи Прінсепа, [17] Прінсеп — вчений першої половини XIX століття, який прочитав написи індійського царя Ашоки, що правив приблизно в 264–226 роках до нашої ери. який прочитав написи царя Ашоки, і Роулінсона, [18] Роулінсон Г. — відомий англійський мандрівник середини XIX століття; він уславився тим, що розшифрував перський клинопис. що розшифрував письмо перського царя Дарія. Мої праці зроблять справжній переворот в єгиптології і археології.

Ніколи не забуду того дня, коли я покинув Наланду. Ми знали, що шхуна “Лотос”, якою ми мали вирушити в подорож, відпливає з Бомбея тільки через чотири дні, але вважали за краще приїхати в Бомбей днів на два чи три раніше, щоб купити все, чого нам ще не вистачає. З Наланди я поїхав залізницею, з пересадками у Віхарі і Бахтіярпурі, до міста Банкіпура; там на вокзалі мене чекав Дхандас. Весь багаж ми заздалегідь послали з Бомбей і тепер хотіли встигнути на бомбейський ярмарок у Мугалсараї. На другий день рівно о четвертій годині ранку ми зійшли з поїзда на станції Королева Вікторія і поїхали машиною просто до готелю “Сардар”. Ми зробили правильно, приїхавши в Бомбей на два дні раніше, бо змогли зустрітися з паном Челарамом Тхаддані, торговцем із Сінда. З ним я був знайомий ще раніше. Він узявся найняти нам провідників та носильників. Челарам повідомив нас, що вчора одержав телеграму з Каїра, де говорилось, що все готове до подорожі і нам уже час вирушати.

За годину до відходу “Лотоса” ми приїхали в порт. Ми мали допливти “Лотосом” до Суеца, а звідти їхати до Каїра залізницею. По дорозі з Бомбея в Суец “Лотос” повинен був зупинитися тільки в одному порту — в Адені. Дізнавшись у конторі, що все наше майно доставлено, ми зійшли на корабель. Дхандас зразу ж спустився до своєї каюти, а я ще трохи погуляв по палубі. Я пройшов на ніс і побачив перед собою сині хвилі Аравійського моря. Десь далеко попереду морська блакить зливалася з блакиттю неба, і, коли б не хвилі, важко було б розібрати, де кінчається водяна і де починається повітряна стихія.

Ідучи в каюту, я зустрів капітана Дхірендру Натха, кремезного чоловіка з енергійним обличчям і маленькою іспанською борідкою. Він був без плаща й кашкета, хоч віяв холодний вітер. Капітан курив сигару, і я мало не задихнувся від диму, коли він підійшов до мене.