Николай Билкун - Годованці Сонця

Сашко позіхнув одними щелепами, голова йому хилилася на груди:

— На Місяці нема атмосфери, отже, і вітерця не буде… — сказав він, засинаючи.

Не було в ці хвилини, мабуть, у всій Сонячній системі людини, щасливішої од Валерія Холода. І він мав право на таке щастя.

Але Микола Іванович Івасик міг конкурувати з Валерієм, хоча щастя його було дещо іншим…

Тільки-но вчені переконалися, що Сашкові більше не загрожує ніяка небезпека, вони заходилися над дивовижним каменем, що так засмоктав скафандр практиканта Олександра Блажка.

— А що я вам казав? — подивився Ігор Борисович на Івасика.

— Невже ви допускаєте, що… — не доказав Івасик, але всім було видно, як хочеться йому, щоб Агарко розвіяв його останні сумніви.

— Не тільки допускаю! Я переконаний! — з притиском сказав Ігор Борисович і почав на всі боки повертати дивовижного каменя.

Дивно, тут, в кабіні всюдихода, камінь здавався не тільки меншим, але й легшим. Проте скафандра він не відпускав. Мабуть, уже несила була йому це зробити.

— Браво, браво, — зааплодував Ігор Борисович, — ви, Миколо Івановичу, таки по-справжньому молодець! Ви дуже точно «обчислили» свого місячного звіра. Це якраз той випадок, коли теорія співпадає з практикою і немає між ними протиріч. Бачили таку тварюку?

З допомогою Валерія Ігор Борисович висадив «тварюку» на робочий стіл, закріплений посеред кабіни всюдихода. Скільки цікавих креслень, карт Місяця, карт зоряного неба, геологічних зразків побувало останнім часом на цьому столі. І ось на ньому лежить живий мешканець мертвої планети.

Важко було повірити в те, що він живий. З першого погляду камінь як камінь. І, може, коли б він лежав десь в місячній ущелині, через нього просто переступили б і пішли далі. Але тут, на столі… Він лежав непорушно, і стільки очей прикипіло до нього, що всім здавалось, наче він ворушиться. А може, він і справді ворушився? Івасик і Агарко почали оглядати його з усіх боків. Агарко мовчав, тільки часом щось мурчав собі під ніс, а потім його як прорвало:

— Так, так, так! Вам, Миколо Івановичу, надзвичайно пощастило. Ви повертаєтесь на матінку Землю не з порожніми руками. Ні, не з порожніми! Скажу навіть більше, у науковому світі ця кам'яна тварина, ця жива каменюка викличе таку сенсацію, таку сенсацію, що її треба буде стримувати. У вас, юначе, — звернувся він до Холода, — на Землі буде протилежне завдання. Ви, як журналіст, спец по сенсаціях, на Землі змусите докласти всіх, зусиль, щоб читачі ваші тільки знизували плечима і говорили: «Пхе, місячна черепаха! Подумаєш, велике діло, цим нас тепер не здивуєш!» Тільки за таких умов біологи на Землі зможуть спокійно працювати!

— Боюсь, що ви хочете зробити з мене антижурналіста, — засміявся Валерій. — Але, зрештою, я згоден, бо однаково найперше інтерв'ю у вас і Миколи Івановича візьму я. А тоді як знаєте.

Всі засміялися. А Ігор Борисович замахав руками:

— Знову «фітиль»? Треба було б промовчати і не сказати вам ні слова, але оскільки ви самі принесли на борт всюдихода цю тварину, то від вас не заховаєшся. Ви ідеальний журналіст: коли життя неспроможне підсунути вам сенсацію, ви знаходите її самі, а пояснення мусить давати хтось інший.

— До речі, це не остання сенсація сьогоднішнього дня! — загадково сказав Валерій. Агарко хотів запитати, що він має на увазі, але цієї хвилини почувся голос Васі:

— Увага! Увага! Підходимо до корабля! Зараз пришвартуємось!

Невідомо, чи то назви місячних морів надули Васі повні вуха романтики, чи в дитинстві він мріяв стати юнгою, але любив він при нагоді козирнути морськими слівцями. Навіть на Місяці.

Яка радість запанувала на борту «Миколи Кибальчича», коли всі довідалися, що Сашка врятовано! А Сергій, обнімаючи друга, найперше сказав:

— Знаєш, Сашко, а то не камінець був!

— Знаю, — відповів Сашко, делікатно визволяючись із обіймів друга, бо в нього все ще боліли ребра.

— Звідки ж ти знаєш? Тебе ж не було на борту корабля? Ти знаєш, про який камінець я кажу?

— Знаю, — вперто повторював Сашко, і Сергій спершу ніяк не міг збагнути, що сталося з його другом.

А за кілька годин у кают-компанії «Миколи Кибальчича» відбулася перша і заключна місячна наукова конференція. Слово взяв начальник експедиції Ігор Борисович Агарко.

Він звітував про навколомісячну наукову подорож на всюдиході. Розповідав про надзвичайної ваги наукові відкриття, зроблені під час подорожі. Виявилось, що жодна галузь науки не залишилась поза увагою, кожній галузі щось подарував Місяць.