Джоан Ролінґ: Казки барда Бідла

Впливові чарівники тієї доби, такі як видавець антимаґлівського часопису «Войовничий чаклун» Брут Мелфой, увічнили стереотип, що в маґлолюба не більше чарівницького хисту, ніж у сквиба [2] [Сквиб — це особа, що народилася в батьків-чарівників, проте немає магічного хисту. Таке буває досить рідко. Набагато частіше трапляються відьми й чаклуни, що походять від маґлів. Дж.К.Р. ] .

1675 року Брут написав:

«Ми можемо впевнено заявити: усякий чаклун, що виявляє охоту до товариства маґлів, має низький інтелект, а його чари такі кволі й жалюгідні, що він відчуває свою вищість тільки серед маґлів-свинюків.

Ніщо так не виявляє чарівницької слабкості, як потяг до нечарівницького товариства».

Це упередження поступово вивітрилось під тиском численних доказів того, що деякі найвідоміші у світі чарівники [3] Такі, як я сам. були, як то кажуть, «маґлолюбами».

Але одне заперечення «Чаклуна і стрибучого казанка» і досі живе в певних колах. Найкраще його, мабуть, підсумувала авторка горезвісних «Казок поганки» Беатриса Блоксем (1794— 1910). Пані Блоксем вірила, що «Казки барда Бідла» шкідливі для дітей через їхню, за її словами, «хворобливу пристрасть до таких жахливих тем, як смерть, хвороби, кровопролиття, лихі чари, нездорові персонажі та всілякі найбридкіші тілесні виділення та виверження». Пані Блоксем узяла низку стародавніх казок, серед них і Відлові, та й переписала їх відповідно до своїх ідеалів, які вона сформулювала так: «Заповнювати голівки наших янголяток здоровими й щасливими думками, оберігати їхній солодкий сон від хворобливих кошмарів та захищати коштовну квіточку їхньої цноти».

Останній абзац цнотливо й непорочно переспіваного панею Блоксем «Чаклуна і казанця-стрибунця» звучить так:

«І золотистенький казанчичок радісно затанцював — гоп, гоп, гоп, гей, гоп! — на крихітних рожевих ніжках! Сюсик Масюсик вилікував усім лялечкам їхні хворі животики, а казанчичок з радості наповнився по вінця цукерочками для Сюсика Масюсика та лялечок!

— І не забувайте чистити зубчики! — вигукнув казанець.

А Сюсик Масюсик пригорнув казанця-стрибунця, поцьомав і пообіцяв завжди помагати лялечкам і ніколи більше не бути старим буркунцем-дуркунцем».

Реакція багатьох поколінь дітей-чарівників на подібну писанину пані Блоксем була завжди однакова: неконтрольоване блювання, а далі — негайна вимога забрати у них цю книжку і перемолоти її в м'ясорубці.

Високо на горі у зачарованім саду струмував фонтан фортуни, оточений високими мурами і захищений потужними чарами.

Раз на рік, між світанком і заходом сонця найдовшого дня, один-єдиний нещасний сіромаха отримував нагоду прорватися до джерела, скупатися в його водах і назавжди здобути щасливу долю.

У визначений день сотні людей добиралися туди з усього королівства, щоб досягти садових мурів ще вдосвіта. Чоловіки й жінки, багаті й убогі, старі й молоді, наділені чарами і обділені ними, усі вони сходилися в темряві і кожен тішив себе надією, що саме він здобуде право зайти в сад.

Три відьми, кожна обтяжена тягарем власної скорботи, зустрілися в юрбі й, очікуючи, коли зійде сонце, переповіли одна одній свої біди.

Перша, на ім'я Аша, мала хворобу, якої не міг вилікувати жоден цілитель. Вона сподівалася, що фонтан прожене її недугу і подарує довге й щасливе життя.

Другу, на ім'я Алтеда, пограбував лихий чаклун, забравши в неї дім, гроші й чарівну паличку. Вона плекала надію, що фонтан поверне їй силу й багатство.

Третю, на ім'я Амата, покинув коханий чоловік, і їй здавалося, що серце їй ніщо вже не загоїть. Вона мала надію, що фонтан змиє з неї все горе й тугу.

Жаліючи одна одну, жінки вирішили поєднати сили й спробувати, якщо пощастить, дістатися фонтана разом.

Перший промінь сонця прорізав небеса, і в мурі з'явилася розколина Юрба кинулася вперед, і всі щось вигукували, прагнучи отримати благословення фонтана. З саду зазміїлися крізь юрбу пагони повзучих рослин і обвили першу відьму, Ашу. Вона схопила за руку другу відьму, Алтеду, а та міцно вхопилася за мантію третьої відьми, Амати.

Амата ж зачепилася за обладунки якогось похмурого лицаря, що сидів верхи на кістлявому конику.

Пагони затягли трьох відьом крізь розколину в мурі, а вони поволокли за собою й лицаря, зірвавши того з коня.