Джоан Ролінґ: Казки барда Бідла

Директор Армандо Діпіт наклав цілковиту заборону на всі подальші вистави та інсценізації, і в Гоґвортсі й донині гордо дотримуються цієї антитеатральної традиції.

Попри наше драматургічне фіаско, «Фонтан фортуни» залишається, мабуть, найпопулярнішою Бідловою казкою, хоч у неї, як і в «Чаклуна і стрибучого казанка», вистачає ганьбителів. Деякі батьки вимагали вилучити цю казку з Гоґвортської бібліотеки — і, за збігом обставин, серед них був нащадок Брута Мелфоя, колишній член Гоґвортської ради опікунів містер Луціус Мелфой. Містер Мелфой подав свою вимогу заборонити казку в письмовому вигляді:

«Будь-який художній чи документальний твір, що зображає схрещування між чарівниками та маґлами, має бути вилучений з книжкових полиць Гоґвортсу. Я не бажаю, щоб у мого сина виникали сумніви в чистоті його кровної лінії після читання історій про існування шлюбних зв'язків між чаклунами та маґлами».

Мою відмову вилучити книгу з бібліотеки підтримала більшість Ради опікунів. Я написав містерові Мелфою листа-відповідь, пояснюючи своє рішення:

«Так звані чистокровні родини відстоюють свою уявну чистоту, відкидаючи, зрікаючись або кажучи неправду про маґлів чи маґлородців зі своїх родових дерев. Вони ще й намагаються нав'язати цей лицемірний підхід усім іншим, вимагаючи від нас заборони творів, у яких міститься правда, яку вони заперечують. Не існує жодної відьми або чаклуна, чия кров не була б змішана з маґлівською, і тому я вважаю абсолютно нелогічним і аморальним відмовляти нашим учням у доступі до знань, що зберігаються у численних творах на цю тему». [7] Моя відповідь спровокувала ще кілька листів від містера Мелфоя, та оскільки вони складалися здебільшого з образливих зауваг щодо мого здорового глузду, родоводу та гігієни, їхній стосунок до цих коментарів надто віддалений.

Обмін цими листами поклав початок багаторічній кампанії містера Мелфоя зі звільнення мене з посади директора Гоґвортсу, а також моїм неодноразовим спробам позбавити його титулу улюбленого смертежера Лорда Волдеморта.

Жив собі колись вродливий, багатий і обдарований молодий маг, який помітив, що його друзі, закохуючись, немовби дурнішали, стрибали й чепурилися, мов півники, втрачали апетит і гідність. Молодий маг вирішив, що ніколи не стане жертвою такої слабкодухості, і вдався до темних мистецтв, щоб надійно убезпечити себе від таких дурниць.

Не знаючи про цю таємницю, магова родина тільки посміювалася з його замкнутості й холодності.

— Усе зміниться, — пророкували вони, — коли його впіймає на гачок якась дівуля!

Та серце молодого мага лишалося незворушне. І хоч не одну дівчину хвилювала його гордовита постава, та жодній з них, попри всі хитромудрі витівки й старання, не вдалося знайти стежки до його серця. Маг упивався власною байдужістю і далекоглядністю.

Зів'яла перша свіжість молодості, і магові ровесники почали одружуватися, а згодом і народжувати дітей.

«Їхні серця, мабуть, уже зсохлися, мов стручки, — глузував він наодинці, спостерігаючи за безглуздою метушнею молодих родин, — поморщилися від рюмсання їхніх чад!»

І він знову й знову вітав себе самого за вчасно виявлену мудрість.

Минув якийсь час, і старенькі магові батьки повмирали. їхній син за ними не тужив. Навпаки, вважав, що смерть батьків стала для нього щастям. Тепер він був сам собі господар у їхньому замку. Заховавши свій найдорожчий скарб у найглибшому підвалі, він розкошував, ні в чому собі не відмовляючи, і його численні слуги мали єдине завдання — забезпечити йому всі вигоди.

Маг був переконаний, що йому страшенно заздрять усі, хто бачить його розкішну й безтурботну самотність. І які ж бо страшні були його злість і досада, коли він якось підслухав, як два його лакеї обговорювали свого хазяїна.

Перший слуга поспівчував магові, котрого, попри все його багатство і могутність, так ніхто й не полюбив.

А другий слуга почав кепкувати з хазяїна, дивувався, чого це чоловік, що має стільки золота й розкішний замок, не спроможний привабити до себе якусь молодичку.

Ці слова болюче вразили магову гордість.

Він вирішив негайно знайти собі дружину, і щоб вона була найкраща за всіх. Щоб її приголомшлива врода у кожного чоловіка викликала заздрощі й пристрасть. Вона мала походити з чаклунського роду, щоб їхнє дитя успадкувало видатні магічні таланти. Її багатство повинно було принаймні дорівнюватись до його статків, щоб його затишному існуванню не завадила присутність у маєтку нових людей.