Сергій Оксеник - Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий

— Ходімте з нами, — нарешті збагнув Лисий головне, що слід було сказати.

— Не ті в мене сили вже, щоб по деревах лазити й вовкулаків стріляти. До того ж два Інженери в одному селі — це забагато, — сумно посміхнувся старий.

— Звідки ви знаєте про нашого Інженера? — спитав Лисий. — Я навіть Лелі ніколи про нього не розповідав.

— Здогадався, — відповів дід. — Але зараз я не його мав на увазі.

Лисий знову не зрозумів відповіді, бо помітив, що старий дивиться не на нього, а в небо над рікою. До них летіла ступа — на перший погляд, зовсім порожня. Тільки над самісіньким її верхом палало золоте волосся. Марічка.

— Вибивай! — крикнув Лисий.

Вухань сильно смикнув за мотузку, прив'язану до підпорок, і вся багатометрова споруда спустилася ще на глибину трьох колод.

— Петрусю, Василько, — гукнув Лисий. — Потрібен іще луб. Тільки далеко не заходьте. Каченю, сходи з ними!

— Не розрахував? — почулося за спиною.

На майданчику з'явився Інженер.

— Не розрахував, — погодився Лисий.

Начебто нічого поганого й не сказано, але хлопець відчув, що якби ці слова прозвучали з уст бодай когось іншого, в них не було б нічого лихого. А так, коли зауваження зробив Інженер, який від самого початку був проти цього задуму, воно прозвучало дошкульно.

Леля з Івасем притягли ще кілька колод. З колодами також не розрахували. Хто ж міг подумати, що копати доведеться так глибоко! Другий день чоловіки майже не піднімаються нагору. Їх там уже майже не видно. Він і сам уже натер собі мотузкою водянки на руках, тягаючи кошики з землею на поверхню.

— Ну що там, вогко? — звернувся він до Вуханя.

— Та вогко воно вогко, але пити нічого, — глухо, з глибини відгукнувся Вухань.

— Значить, будемо копати глибше. Підкопуй під стінкою і став розпорки.

— Нічого з того не буде, — тихо сказав Інженер. — Тільки людей вимучиш.

Лисий до нього навіть не озирнувся.

От уже чого він ніяк не чекав, так це того, що з першого ж дня після його повернення стосунки з Інженером так різко зіпсуються. Коли хлопець зізнався, що в Руїну пройти не зміг, старий не вилаяв його, однак видно було, як важко йому стримуватися. І немічний пацюк Ряха дивився люто. Схоже, тільки старість і безсилля не дають йому стрибнути на хлопця й ухопитися зубами за ніс. Відтоді хоч би що Лисий казав, Інженер був гостро проти.

Спочатку Лисий думав, причина в тому, що він не приніс заповідної торбинки. Але тоді старий мусив би підтримати ідею з криницею. Потім йому здавалося, обурення Інженера викликало те, що він порушив заборону й не лише розмовляв з чужими людьми, а ще й привів у їхнє село стільки дітей з такою дивною вимовою. Але всі односельці так зраділи цим дітям… Та й сам старий був з ними дуже приязний… І все ж, Леля вирішила, що Інженер просто боїться втратити своє чільне місце в селі. Мовляв, Лисий свідомо порушив наказ старого, щоб утвердити себе, щоб усі знали, що воду селу не Інженер дав, а Лисий… Хлопець обурився на таку точку зору, однак згодом вона почала видаватися йому дедалі ближчою до істини. Лисий нічого не розповідав Інженеру про його тезку, з яким вони зустрілися біля Руїни. Однак побачивши малюнок криниці з поясненнями, старий нічого не спитав, не поцікавився звідки. Мабуть, здогадався. Може, через те був такий підозрілий і лихий? Нічого, все з часом стане на свої місця. От тільки б до води докопатися…

Борода так тяжко дихав, повільно витягаючи останнього кошика, що Лисий вирішив його замінити, хоч сам іще не відпочив від цієї роботи. Івась намірився нав'язати ще один ряд колод зверху, та Лисий зупинив його.

— Ще не час. Важко буде діставати землю. Коли все опуститься на три колоди, тоді й нав'яжемо.

Він витягнув кошика. Пісок і каміння. Якщо сьогодні не буде води, завтра ніхто не погодиться копати далі. І йому більше ніхто не повірить. Воно й так дивно, що йому повірили зараз, що погодилися затіяти таку велетенську й непевну роботу.

— Вилазь, Вуханю, — гукнув він у криницю.

— Зараз, — долинуло звідти. — Останній кошик довантажу, то й вилізу.

Як же потрібна ця вода! Не лише тому, що без неї не вижити. А тому, що це була б не подарована лісом вода, а добута власними руками. Вода, яку б цінували. Ніхто б тоді не наважився звалювати сміття біля криниці або кидати туди каміння. Все село з надією дивиться. Кожен, хто ще здатен працювати, бере участь у роботі — навіть жінки й малі діти.

Інженер знову підійшов до Лисого, пнув чоботом щойно вивалену землю й хмикнув. Нічого не сказав, тільки хмикнув. І від того Лисого мов обпекло. Він рвучко повернувся до старого й… Той дивився йому прямо в очі й м'яв рукою своє жовте вухо. «Якщо він зараз іще раз хмикне, — подумав хлопець, — я його вб'ю». Інеженер стояв непорушно, невідривно дивився Лисому в очі, і той побачив не насмішку в тих очах, а… ненависть. Це було зовсім не те, чого він чекав. І Лисий розгубився.