Люк Бессон - Артур і помста жахливого У

— Це неможливо! — двадцятий раз повторює батько, обертаючи в руках склянку. Для нього втеча бджоли з-під ковпака і кролик, що з'являється з чорного циліндра фокусника, — факти однаково неймовірні. Отож тут теж якийся фокус!

— Кінець — ділу вінець! — радіє Артурова мати, і усмішка на її обличчі розповзається до вух. — Артура ніхто не вжалив, а мерзотниця-звірюка повернулася додому! — додає вона, намагаючись насадити ковпачок на балончик з інсектицидом.

Та її чоловік дуже невдоволений. Він не любить бджіл, не любить чарів, а, головне, не любить, коли порушуються його плани. І він підозріло поглядає на дружину, що ніяк не дасть ради з ковпачком для балончика.

— Якщо в неї вистачить нахабства повернутися сюди, я наступного разу її дістану! — кидає він, нахмуривши брови. Його чоловіче самолюбство вочевидь постраждало.

Схоже на те, що саме цього й чекала бджола. Хоча, мабуть, то вже була інша комаха, яка вирішила помститися за свою приятельку. Легко маневруючи, вона з неймовірною швидкістю, напевно, сто кілометрів на годину, летіла з виставленим уперед своїм мечем. Ціль, у яку вона збиралася влучити, — сідниця, схожа на велику спілу диню. Промахнутися неможливо! Зброя напоготові, підліт, поворот, встромляє жало — в десятку, в центр, в яблучко. Ужалений батько нелюдськи кричить: ревище збожеволілого мамонта зливається з вереском школяра, що сів на кнопку. Підскакуючи і розмахуючи руками, він збиває сітку з голови дружини, і та починає репетувати — певно, щоб показати, що й вона співчуває його болю. Як на лихо, жінка має звичку в таких випадках щось хапати в руки і стискати. А зараз у руках у неї балончик… Мить — і смердючий струмінь гучно виривається назовні. Мабуть, саме так чхає слон. Не отямившись від заштрику в сідницю, Франсуа-Арман дістає просто в обличчя пінний струмінь аерозольного інсектициду. Біль такий, що він навіть не скрикує. Проте не скрикує він радше тому, що має повен рот аерозолю… Стихла і його дружина. Катастрофа з її вини пригнітила її. Настала тиша, як це буває між блискавкою і громом. Чути навіть, як шелестять волосинки батькових вусів, дотліваючи під дією найсильнішого хіміката.

І тут батько так загорлав! Звук був невідомого походження, майже надприродний і такий пронизливий, що його не відтворить жоден музичний інструмент. Звук настільки потужний, що з голови жінки злетіли три бігуді. Насичений мікрочастками аерозолю, звук ударяє в обличчя Артурової матері і зносить її накладні вії. Ніякий клей не витримає такого натиску!

Волання полинуло далі, відлунням перекочуючись поміж пагорбами. На нього відгукнулися всі авто, поставлені на сигналізацію. Поступово все стихло.

— Скільки я триматиму цей ідіотський компрес? — нетерпляче вигукує завжди незадоволений Франсуа.

Це ж треба — чоловікові майже сорок, а до нього так і не доходить, що все це через його нетерплячку.

— Ще десять хвилин. Так написано на ліках, — відповідає йому дружина.

Відклавши набік коробку для ліків, вона заходилася лакувати нігті.

Лежачи на канапі з вологим рушником на очах, батько знову вимахує руками, як немовля, що не хоче спати.

— Ні, ні й ще раз ні! Та бджола не могла вилетіти самостійно! У неї були спільники на волі, вони й допомогли, — не вгавав потерпілий.

— Ти ж знаєш, ці комахи такі розумні!

А деякі з них ще й сильні! — переконує його Артурова мати, охайно наносячи лак на нігті лівої руки і розчепірюючи пальці, щоб його не стерти.

— Не кажи, чого не знаєш! Охота тобі язиком плескати! Невже ти й справді гадаєш, що бджола, закасавши рукави, схопилася своїми м'язистими лапами за край склянки, підняла її і вибралася назовні? — гнівається батько, смикаючись навсібіч під своїм компресом.

Гідна дружина злегка знизала плечима. Вона нічого такого не казала. В наш час трапляються дивовижні випадки. Ось, скажімо, по телебаченню показували, як пітон заковтнув цілу козу…

— Та це ж інша річ! — нервово заперечив батько, аж дим із ніздрів пішов (можливо, то парував компрес). — Пітон ковтає козу цілком — то нормально! Ненормально, коли коза ковтає пітона!

Дружина поринає в роздуми. Потурбувавши свою пам'ять і не пригадавши жодної телепередачі, в якій би вона й справді побачила щось таке, вона майже погодилась із чоловіком. Але її зненацька пронизала думка: людина щодня довідується про щось нове, і, напевне, телевізійники колись таки знімуть козу, яка ковтає пітона… чи навіть гіпопотама! Та щоб зайвий раз не хвилювати чоловіка, вона вирішила змовчати і залишити свою незгоду при собі.