Люк Бессон - Артур і заборонене місто

Селенія тихо петляє в натовпі, що несе її до великого ринку в центрі Некрополіса. Артурове серце тенькнуло, коли він побачив гігантську пістряву юрму. Хлопчик навіть не здогадувався, що під землею нуртує таке бурхливе життя.

Некрополіс ніскільки не схожий на його тихе, спокійне містечко з єдиним супермаркетом на центральній площі, куди він їздить з бабусенькою за покупками. Цей ринок більше нагадує гомінкий східний базар. Тут можна придбати все, будь-який контрабандний товар, тому багато хто приходить сюди озброєний до зубів. Бо ж ніколи не знаєш, яка халепа тебе чекає в такому підозрілому місці. Селенія теж міцно стискає руків'я свого чарівного меча.

Між торговими рядами бродить непевний люд: найманці, волоцюги, ладні продатися кожному, хто більше заплатить, і виконати будь-яку послугу. Вуличні торгівці сваряться біля воріт — тут не треба платити за місце. Кілька шахраїв поставили серед дороги ігорні столи, за якими кожен може випробувати своє щастя. Якщо нема грошей, на кін можна поставити гамуля або кілька ягід смородини. Ніхто не знає, чи виграє щось, зате грошей і нервів стратить до біса. Над торговими рядами у видовбаних у скелі нішах видніються маленькі кав'ярні — на два-три столики. Вогняний Джек тут, здається, п'ють навіть немовлята.

Очі в Артура розбігаються. Поєднання східного базару із салуном непевного штибу людей аж ніяк його не приваблює. Він не втямить, як може працювати організм, кожна клітинка якого протистоїть усім іншим клітинкам! І все ж> таки їх щось пов'язує — це осмати.

На кожному розі на спеціальних помостах стоять будки вартових. У кожній сидить осмат і спостерігає за цим вавилонським стовпотворінням. Спостереження ведеться і вдень, і вночі: Жахливий У має знати про всіх порушників його законів.

Захопивши владу в Некрополісі, Упир швидко організував ринок.

Очоливши полчища осматів, спеціально навчених грабунку і розбою, Жахливий У розбагатів, спустошуючи землі Сімох Континентів. Однак справжнього багатства грабунками не досягнеш. Усім відомо, що істинні скарби сховані в надрах землі, і той, хто зуміє добути їх звідти, стане по-справжньому багатим та могутнім.

Мініпути вміли обробляти землю і одержувати високі врожаї, вміли добувати корисні копалини і шукати скарби. Але як тільки дізнавалися про черговий набіг орди Упиря, ховалися самі і заривали свої скарби так глибоко, що жоден осмат не зміг їх знайти.

Кожен невдалий набіг доводив Упиря до сказу. І він вирішив створити такі умови для своїх підданих, за яких вони самі віддаватимуть йому все.

Він рідко убивав полонених. Але не тому, що був милосердним: його гуманність опиралася на комерцію.

— Загибель мініпута позбавляє мене клієнта, підданого або робітника. Якщо всі мініпути загинуть, хто тоді вибудує мені палац? — полюбляв повторювати він.

Щоб витягти у своїх підданих багатства, яких не зміг украсти, він почав привчати їх до азартних ігор — отже, до виграшу, прагнення володіти незчисленними багатствами. І мініпути під наглядом осматів попалися на його гачок і понесли свої грошики в ігорні заклади і притони, прибутки яких надходили до Жахливого У.

Упир також наказав спорудити торгові ряди і здавав там місця за великі гроші. Ринок став велетенським торжищем, де податок з кожного проданого чи купленого товару — це прибуток Упиря.

Наші друзі йдуть цим безмежним базаром, здивовано озираючись на всі боки. Всім трьом страшно, бо з кожної будки в натовп визирає спеціально навчений осмат.

Але допитливіть переборює страх. На базарі можна зустріти найфантастичніших тварин, про існування яких Ар-тур навіть не підозрював. У хлопчика очі — як великі круглі блюдця. Ось, наприклад, ступає гурт невідомих тварин з такими довгими вухами, що при ходьбі їх доводиться підбирати, інакше можна заплутатися в них і впасти.

— Хто це такі? — запитує здивований Артур.

— Довгопанчохи-вовпу. Вони з Третього Континенту, приходять сюди підстригатися, — пояснює Барахлюш.

— Як підстригатися? — не вгаває Артур.

— Їхнє хутро дуже цінне, тому вони приходять на ринок і продають його. Вовна відростає двічі на рік, отож і на ринок вони приходять двічі. І так заробляють собі на життя. А решту часу сплять, — розповідає Барахлюш.

— А чому в них такі довгі вуха?

— Довгопанчохи-вовпу не вбивають тварин і не можуть собі пошити теплий одяг із шкур для захисту від холоду. А взимку в їхніх краях лютують морози. Тому батьки із самого дитинства смикають їх за вуха, щоб вуха стали якомога довшими. Узимку в них можна загортатися, як у шубу. Так уже в них заведено. Вже кілька тисяч селенелій довгопанчохи-вовпу смикають своїх дітей за вуха, щоб потім, коли ті стануть дорослими, вуха захищали їх від холоду.