Стівен Кінг - Безсоння

До цієї миті й до цього спогаду Ральф так і не усвідомлював до кінця, наскільки жахливі останні місяці його життя. Оглядатися на них було однаково, що споглядати пустельний пейзаж, написаний похмурими темно-бордовими й сірими фарбами.

(— Отже, ви впустили нас у ліфт… Чи, може, ми не удостоїлися такої честі, і ви просто погнали нас пожежними сходами. Дали нам змогу трохи акліматизуватися, щоб ми не звихнулися остаточно. І як легко вам усе вдалося! Крали наш сон, поки ми мало не збожеволіли. Син Луїзи і її невістка мало не запроторили її в один цікавий заклад, вам це відомо? А мій друг Білл Мак-Ґоверн вважає мене клієнтом Джуніпер-Гілл. А в цей час ви, маленькі ангели…)

Посмішка на обличчі Клото потьмяніла:

(— Ми не ангели, Ральфе).

(— Ральфе, не кричи на них, будь ласка.)

Так, він справді кричав, тому що відгомони його крику, очевидно, долетіли й до Фея; той закрив книжку, дав спокій своєму носові й випрямився, тривожно оглядаючись.

Ральф перевів погляд із Клото (який відступив назад і зовсім перестав посміхатися) на Лахесіса:

(— Твій друг сказав, що ви не ангели. А де ж вони? Грають у покер за вісім поверхів вище? А Бог, мабуть, у пентхаузі, тоді як диявол орудує в котельні?)

Відповіді не було. Клото й Лахесіс перезирнулися. Луїза вчепилась Ральфові в рукав, але він проігнорував це.

(— Отже, що ж ми повинні зробити? Ви чекаєте, що ми вистежимо вашу лису версію Ганнібала Лектора [42] Лікар-канібал — головний персонаж голлівудського трилера «Мовчання ягнят». і знімемо з нього скальп? Та пішли ви…)

Тут Ральф, розвернувшись, вийшов би з палати (на своєму віку він переглянув безліч фільмів і чудово знався на відхідних репліках), але Луїза злякано розридалася, і це стримало його. Вираз збентеженого докору в її очах змусив Ральфа пошкодувати про свій спалах. Він обійняв Луїзу за плечі й зухвало глянув на лисих чоловічків.

Вони перезирнулися ще раз, і щось — якесь спілкування, недоступне слуху й розумінню, досягнутому Ральфом і Луїзою, — відбулося між двома істотами. Потім Лахесіс знову повернувся до них, він посміхався… Але в очах його застиг смуток.

(— Мені зрозумілий твій гнів, Ральфе, але він не обґрунтований. Зараз ти не віриш мені, але згодом усе зміниться. Але поки що ми повинні відкласти ваші запитання й наші відповіді — ті, які ми можемо дати.)

(— Чому?)

(— Тому що цій людині прийшов час прощатися. Дивіться уважно, таке знання буде корисне для вас.)

Клото підійшов до ліжка ліворуч. Лахесіс зайшов праворуч, пройшовши крізь Фея Чепіна. Фей подався вперед, захлинувшись раптовим кашлем, а потім, коли приступ минув, знову відкрив книжку про шахи.

(— Ральфе! Я не можу дивитися! Я не можу дивитися, як вони це роблять!)

Але Ральф вважав, що Луїза зможе. Вони обоє будуть дивитися. Він лише міцніше пригорнув до себе Луїзу, коли Клото й Лахесіс схилилися над Джиммі В. Їхні обличчя освітилися любов’ю, турботою, ніжністю, і Ральф згадав персонажів картини Рембрандта — здається, вона називалася «Нічна варта». Їхні аури змішалися, перекриваючи одна одну, над грудною кліткою Джиммі, і той несподівано відкрив очі. Секунду він дивився крізь лисих лікарів на стелю з подивом і нерозумінням, потім перевів погляд на двері й посміхнувся.

— Гей! Погляньте, хто прийшов! — вигукнув Джиммі В. Голос його був тихим і хрипким, але Ральф уловив південно-бостонський акцент. Фей підстрибнув. Шаховий задачник упав на підлогу. Фей подався вперед і взяв Джиммі за руку, але той не звернув на нього уваги, продовжуючи дивитися на Ральфа й Луїзу. — Це ж Ральф Робертс! А з ним дружина Пола Чесса! Чуєш, Ральфе, а пам’ятаєш, як ми хотіли на виставу шапіто?

— Пам’ятаю, Джиммі.

Джиммі посміхнувся, очі його знову заплющилися. Лахесіс, взявши за вилиці умираючого, легенько повернув його голову, як перукар, що збирається поголити клієнта. У ту ж мить Клото схилився ще нижче й розкрив ножиці так, щоб чорна «мотузочка» Джиммі В. опинилася між розкритими лезами. Коли Клото зімкнув ножиці, Лахесіс схилився й поцілував Джиммі у чоло.

(— Іди з миром, друже.)

Пролунав ледь чутний звук. Відрізана «мотузочка» здійнялася до стелі й розчинилася. Саван, що огортав Джиммі В., спалахнув сліпучо-білим і зник. Джиммі знову розплющив очі й глянув на Фея. Він спробував посміхнутися, але в цю мить погляд його зупинився. Ямочки, що почали було утворюватися від назріваючої усмішки, розгладилися.

— Джиммі? — Фей потряс Джиммі В. за плече. — Що з тобою, Джиммі?.. О, чорт.