Стівен Кінг - Історія Лізі

Тепер, стоячи за зачиненими дверима кабінету й відчуваючи, як біль під правим оком пульсує в одному ритмі з її серцем, вона прослухала, як телефон задзвенів утретє і вчетверте. На середині п’ятого дзвінка телефон клацнув, після чого пролунав її власний голос, який повідомив, що той, хто був на протилежному кінці дроту телефонує за номером 727-5932. Не було фальшивої обіцянки зворотного дзвінка, не було навіть запрошення залишити своє послання після того, що Аменда назвала дзвяком. Бо, власне, який у цьому був би сенс? Хто міг зателефонувати сюди , щоб поговорити з нею ? Після того як Скот помер, це місце втратило інтерес для хай там кого. Бо тут залишилася лише маленька Лізі Дебушер із Лісбон Фолз, тепер удова Лендон. Маленька Лізі тепер живе сама-одна в будинку, що завеликий для неї, і складає списки бакалійних товарів, а не пише романи.

Пауза між посланням і сигналом була така велика, що вона подумала: «Мабуть, стрічка для відповідей уже повна». А якщо й ні, той, хто телефонує, стомиться й покладе слухавку, й вона почує крізь зачинені двері до кабінету один із тих голосів, що найбільше її дратували, наприклад, голос жінки, яка вам роздратовано скаже: «Якщо захочете зателефонувати… будь ласка, покладіть слухавку й наберіть номер вашого оператора!» Вона не додасть при цьому ані «тупа ідіотко», ані «паскудна стерво», але Лізі завжди відчувала ці слова, як сказав би Скот, «у контексті».

Натомість вона почула чоловічий голос, який промовив тільки гри слова. Не було ніякої причини, щоб вони примусили ії похолонути, але вона похолола, коли почула їх.

— Я телефонуватиму знову, — сказав він..

На лінії клацнуло.

Потім — мовчанка.

«Це набагато ліпший дарунок», — думає вона, але знає, що йдеться не про минуле й не про теперішнє; це лише сон. Вона лежала на великому двоспальному ліжку

(нашому нашому нашому нашому нашому)

у спальні під великим вентилятором, який повільно обертався, ляскаючи лопатями; хоч вона й прийняла сто тридцять міліграмів кофеїну у двох таблетках ексцедрину (кінцева дата придатності — 7 жовтня), які вона знайшла серед значно скорочених запасів Скотових ліків у туалетній кімнаті, вона спромоглася заснути. Якби навіть у неї виник якийсь сумнів щодо цього, їй досить було подивитися, де вона перебуває — на третьому поверсі Нешвілського меморіального шпиталю, в тому його крилі, де розташувалося відділення реанімації, — й звернути увагу на свій єдиний засіб пересування: вона прибула сюди на великому клапті тканини з надрукованими на ній літерами: НАЙЛІПШЕ БОРОШНО ПІЛСБЕРІ. Вона знову з радістю бачить, що куточки цього прегарного чарівного килима, на якому вона сидить, по-царському згорнувши руки під грудьми, зав’язані вузлами, як куточки носовичка. Вона летить так близько до стелі, що коли НАЙЛІПШЕ БОРОШНО ПІЛСБЕРІ прослизає під один із вентиляторів, які повільно ляскають угорі лопатями (у її сні вони точно такі, як і той, що в їхній спальні), їй доводиться лягти й випростатись навзнаки, щоб не дістати сильного удару однією з лопатей. Ці лаковані дерев’яні весла шумлять шух, шух, шух , знову й знову, роблячи свої повільні й, можна сказати, величні оберти. Під нею бігають туди-сюди медсестри в черевиках на скрипучих підошвах. Деякі з них у кольорових костюмах, які з часом витіснять усі інші серед представників їхньої професії, але більшість — у білих халатах, білих панчохах і тих беретиках на голові, які завжди примушують Лізі думати про опудала голубів. Двоє лікарів мабуть-таки, лікарі, хоч один із них такий юний, що, либонь, іще не має потреби голитися, — розмовляють біля фонтанчика для пиття. Обкладені кахлями стіни прохолодно зелені. Схоже, спека дня сюди не проникає. Вона припускає, що, крім вентиляторів, тут мають бути й кондиціонери, проте вона не чує їх.

«А я й не можу почути їх, адже це сон», — каже вона собі, й ця думка видається їй цілком розумною. Далі попереду розташована палата 319, куди вони поклали Скота одужувати, після того як витягли з нього кулю. Вона без проблем може дістатися до дверей, але бачить, що вона перебуває надто високо, щоб залетіти в них, коли туди прибуде. А вона хоче потрапити всередину палати. Вона так і не сказала йому: «Ти зможеш повернутися до цієї плутанини потім», та хіба в цьому була потреба? Скот Лендон, зрештою, не впав із копиці сіна лише вчора . Справжньою проблемою, яку вона має тепер розв’язати, — так їй здається, — буде знайти магічне слово, яке примусить чарівний килим НАЙЛІПШЕ БОРОШНО ПІЛСБЕРІ піти на зниження.