Стівен Кінг - Кладовище домашніх тварин

Ранкові відвідини нарешті завершилися. Луїс зателефонував додому. Слухавку зняв Джад і запитав, як усе минуло.

— Нормально, — кинув Луїс і попросив дати слухавку Стіву.

— Якщо вона подужає сама одягнутися, гадаю, їй можна буде дозволити прийти після обіду, — сказав Стів. — Як гадаєш?

— Так, згода, — відповів Луїс.

— Як ти там, Лу? Без усієї цієї добродушної херні, напряму — як ти?

— Нормально, — коротко доповів Луїс. — Тримаюся. Усі розписалися в книзі.

«Усі, крім Дорі та Ірвіна Ґолдманів», — подумки додав він.

— Добре, — мовив Стів. — Може, зустрінемось пообідати?

Обід. Зустрітися пообідати. Луїсові в цю мить це здалося чимось настільки диким і дивним, що йому пригадалися науково-фантастичні романи, які він читав у підлітковому віці, — Роберта Хайнлайна [115] Роберт Хайнлайн (1907–1988) — один із класиків американської фантастики, який мав найбільший вплив на формування жанру. В англо-американській літературі, разом з Артуром Кларком та Айзеком Азімовим, його відносять до великої трійки фантастів. Неодноразовий лауреат численних премій, зокрема «Неб’юл» та «Г’юго». Найвідоміший роман — «Зоряний десант». , Мюррея Лейнстера [116] Мюррей Лейнстер (1896–1975), справжнє ім’я — Вільям Фітцджеральд Дженкінс. З початку 1920-х років активно писав фантастичні і не тільки оповідання. Активно співпрацював з кіноіндустрією. Окрім літературних досягнень Дженкінс отримав патент на пристрій для «фронтальної проекції», який пізніше використовувався під час зйомок фільмів «2001: Космічна Одіссея» та «Супермен». , Гордона Діксона [117] Гордон Діксон (1923–2001) написав понад 80 романів та безліч оповідань. У його творах часто фігурують дракони і майже абсолютно відсутні згадки про котів — автор мав алергію на котячу шерсть. Його часто критикували за мілітаристське спрямування творів. .

Тут, на планеті Кварк, тубільці мають дуже дивний звичай: коли хтось з їхніх дітей помирає, лейтенанте Ебельсоне, вони «зустрічаються пообідати». Знаю, як гротескно і по-варварськи це може звучати, та планета ще ж тільки перебуває на стадії формування.

— Чарівно, — відповів Луїс. — Де тут є непоганий ресторан, щоб посидіти між похоронними церемоніями, Стіве?

— Заспокойся, Лу, — попросив Стів, та він не надто засмутився.

У стані гіпертрофованого спокою Луїс, як ніколи раніше, бачив людей наскрізь. Може, це була лише ілюзія, та йому здалося, що Стіва більше втішив цей різкий напад сарказму, немовби Луїс виблював жменю ядучої жовчі, ніж попередній стан спокійної відстороненості.

— Не зважай, — промовив він до Стіва. — Як щодо «Бенджаміна»?

— Чудово. «Бенджамін» — це непогано.

Він телефонував з офіса похоронного агента. Тепер, коли він проходив через Східну залу, то побачив, що вона майже порожня. Тільки Ірвін та Дорі Ґолдман сиділи в першому ряду, опустивши голову. Вони мали такий вигляд, ніби збиралися все життя просидіти тут.

«Бенджамін» справді непоганий вибір. Бенгор був містом ранніх обідів, тому близько першої ресторан був практично порожнім. Джад також приїхав зі Стівом і Рейчел, і вони всі четверо пообідали смаженим курчам. У якусь мить Рейчел пішла до вбиральні й затрималася там надовго, чим викликала хвилювання Стіва. Він уже хотів було попросити офіціантку перевірити, як там вона, коли жінка повернулася з червоними від сліз очима.

Луїс копирсався виделкою у своєму курчаті і пив багато пива «Шлітц». Небагатослівний Джад подавав йому пляшку за пляшкою.

Усі четверо майже не торкалися своїх обідів, і боковим зором Луїс бачив, що офіціантка — товста дівчина з гарненьким личком — ніяк не могла вирішити, підходити їй чи ні, аби запитати, чи все гаразд з їхньою їжею. Та потім вона побачила червоні очі Рейчел і зрозуміла, що це питання недоречне.

За кавою Рейчел сказала дещо таке несподіване і різке, що це шокувало всіх, особливо Луїса, який уже трохи куняв від пива.

— Я віддам його речі Армії Спасіння.

— Правда? — за мить перепитав Стів.

— Так, — відповіла Рейчел. — У нього багато одягу… Всі його джемпери… Вельветові штани… Сорочки… Хтось буде радий їх отримати. Вони всі в чудовому стані. Звісно, крім тих, які були на ньому, коли… Вони… роздерті.

Останнє слово потонуло в риданні. Вона спробувала випити кави, та це не допомогло. Уже за мить Рейчел гірко плакала, сховавши обличчя в долонях.

А потім настав дуже химерний момент. Усі лінії напруги зараз перетнулися на Луїсові. Він знав це через усе те ж надприродне чуття, яке не залишало його з самого ранку. Навіть офіціантка відчула цю концентрацію напруги. Вона завмерла біля столу, де розкладала серветки і столові прибори. На мить Луїс був збитий з пантелику, та раптом збагнув: усі чекають, коли він заспокоїть дружину.