Стівен Кінг - Кладовище домашніх тварин

Роздута, деформована тінь виросла на стіні ванної кімнати. Вона нагадувала голову чи то маленького дракона, чи то жахливої змії. Щось легенько ковзнуло по плечу Луїса. Чоловік кулею вилетів у коридор, наче його вдарило струмом, і розхлюпав воду, намочивши килимок на підлозі.

Потім, борячись із відразою, Луїс повернувся і втупився в каламутні жовто-зелені очі доччиного кота, який усівся на кришці унітаза.

Черч повільно хитався вперед-назад, наче п’яний. Луїс спостерігав. Його трясло від огиди; крик жаху мав ось-ось прорватися крізь зціплені зуби. Черч ніколи таким не був. Він ніколи не хитався, як змія, що намагається загіпнотизувати жертву. Ні до операції, ні після.

Вперше і востаннє він погрався з думкою, що це інший, дуже схожий на Черча, кіт; кіт, який просто забрів у його гараж, коли він ладнав полички, тоді як справжній кіт Еллі лежить, похований під курганом з каміння, десь у лісах.

Але прикмети були ті самі… і надірване вухо… і дивно пожована лапа (Еллі прищемила її задніми дверима їхнього приміського будинку, коли Черч був ще кошеням).

Це таки був Черч.

— Забирайся звідси! — хрипло зашипів Луїс на нього.

Кіт витріщився на нього — Боже, його очі змінилися, незрозуміло як, але змінилися! — і зістрибнув з унітаза. Він приземлився на підлогу без жодного натяку на свою звичну моторошну котячу грацію. Незграбно захитався, стукнувся стегном об ванну і пішов геть.

Воно, подумав Луїс. Не він! Воно! Пам’ятай: воно було кастроване.

Він виліз із ванни, судомно і швидко витерся. Він уже поголився і майже вдягнувся, коли задзвонив телефон — немов заволав од болю в порожньому будинку. Почувши цей звук, Луїс крутнувся на місці, вирячив очі і здійняв руки. Потім повільно опустив. Серце калатало як скажене, м’язи були напружені від адреналіну.

Дзвонив Стів Мастертон, пропонував зіграти в рокетбол, і Луїс погодився зустрітися за годину в спортзалі. Звісно, до того часу він ще не оговтається, та й рокетбол — це останнє, чим він хоче зараз займатися, але йому необхідно було кудись вийти. Він хотів втекти від цього кота, цього дивного кота, якого тут взагалі не мало бути.

Крід прискорився, натягнув швиденько сорочку, кинув шорти, футболку, рушник у сумку і побіг на вихід. Черч сидів на четвертій знизу сходинці. Луїс перечепився через кота і ледь не впав. Тільки останньої миті йому вдалося схопитися за поруччя й уникнути неприємного падіння. Він притулився до стіни, уривчасто дихаючи, груди здавило, все тіло батожили хвилі гидкого адреналіну.

Черч піднявся, потягнувся і бридко ошкірився на господаря.

Луїс пішов. Він знав, що має вигнати кота, але не міг цього зробити. Зараз він навряд чи зміг би змусити себе доторкнутися до нього.

Джад підпалив цигарку сірником, загасив його і викинув у попільничку з ледь помітною рекламою «Джим Бім» на дні.

— Еге ж, про ту місцину мені розповів Стенлі Бучар, — він змовк на хвильку і замислився.

Майже непочаті склянки пива стояли перед ними на вкритому картатою скатертиною кухонному столі. За ними, біля стіни, було прилаштовано залізну діжечку з гасом. Увечері Луїс перекусив зі Стівом у напівпорожньому барі «Беарз Ден» — з’їв «субмарину» [92] Сандвіч з білого хліба з різноманітними наповнювачами: сосисками, сиром, спеціями, солоними та маринованими овочами. . Дуже швидко Луїс зрозумів, що тут, у Мені, нема сенсу замовляти «сандвіч», «бургер» або «бутерброд» — все одно ніхто тебе не зрозуміє. А як попросиш «субмарину» чи «тартинку» — миттєво приймуть за свого і принесуть харч. Трохи перекусивши, Луїс поставився до повернення Черча з більшою терпимістю, та йому все одно зовсім не хотілося повертатися в порожній будинок, у якому котисько міг ховатися, правду кажучи, будь-де.

Норма трохи посиділа з ними. Вона дивилася телевізор і вишивала картину — маленький будиночок на тлі призахідного сонця. Темний силует хреста виднівся на даху. «Це для різдвяного ярмарку», — пояснила вона. Її пальці вправно рухалися, протягуючи голку крізь канву, напнуту на кроснах. Сьогодні артрит фактично не нагадував про себе. Луїс подумав, що це через погоду: було холодно, але сухо. Вона швидко одужала після серцевого нападу і цього вечора, за десять тижнів до того, як її уб’є інсульт, виглядала значно жвавішою і молодшою. Луїс міг навіть розгледіти в ній її дівочі риси.

За чверть до десятої вона побажала всім добраніч і лишила Луїса сам на сам з Джадом. Старий замовк і, здавалося, займався лише розгляданням кілець диму від цигарки — як дитина, що слідкує за обертанням «стовпчика перукаря [93] Традиційна ознака перукарні: стовпчик зі спіральними червоними та білими смугами. Коли перукар працює, стовпчик крутиться навколо своєї вісі. », аби з’ясувати, де закінчуються смуги.