Стівен Кінг - Кладовище домашніх тварин

Він якраз забивав чергового цвяха, коли в гараж з високо піднятим хвостом зайшов Черч. Луїс не випустив з рук молотка і навіть не вдарив себе по пальцю — тільки серце забилося швидше; він відчув, ніби розпечений дріт раптом проник у шлунок і там миттю захолов, як вольфрамова нитка в лампочці, що перегорає в одну мить. Згодом він зізнавався собі, що провів весь сонячний ранок після Дня подяки, очікуючи на повернення Черча. Наче якась глибша, примітивніша частина його свідомості розуміла, що насправді означала та їхня нічна вилазка до могильника мікмаків.

Луїс обережно поклав молоток на підлогу, виплюнув на долоню всі цвяхи, які до того тримав у роті, і кинув їх у кишеню робочого фартуха. Луїс підійшов до Черча і взяв кота на руки.

«Важить, як живий, — подумав Луїс із дивним хворобливим збудженням. — Він важить стільки ж, скільки і до зіткнення. Важить, як живий. У пакеті він був куди важчим. Мертвим кіт важив більше».

Серце закалатало як скажене, боляче гупаючи об ребра. На мить гараж поплив у нього перед очима.

Черч прищулив вуха й дозволив, щоб його підняли. Луїс виніс його на сонце й опустився на сходи біля ґанку. Кіт спробував вирватися, але чоловік втримав його і посадив собі на коліна.

Стук у грудях поступово став спокійнішим.

Луїс обережно провів рукою по пухнастому загривку Черча. Він пам’ятав, як безладно теліпалася Черчева голова на зламаній шиї. Зараз усе було гаразд: тільки міцні м’язи і сухожилля. Він повернув Черча до себе і зблизька глянув на котячу морду. Те, що він побачив, змусило його різко швиргонути тварину на траву і, заплющивши очі, закрити лице долонями. Весь світ навколо нього пішов обертом і поплив. Луїс страждав на напад нудотного запаморочення — відчуття, що виникає після важкого запою за мить до того, як ти почнеш блювати.

На писку Черча запеклася кров, а на вусах тріпотіли обривки зеленого пластику. Пакет для сміття.

«Ми з тобою ще поговоримо про це, мо ’ , навіть сьогодні ввечері, тоді ти розумітимеш трохи більше».

О, Святий Боже, він зрозумів куди більше, ніж йому самому того хотілося. Зовсім трохи — і решту я зрозумію вже в місцевій дурці.

Він пустив Черча в дім, дістав його блакитну миску і відкрив котячі консерви з тунцем та печінкою. Поки Луїс вишкрібав сіро-коричневу масу з бляшанки, Черч несподівано замуркав і почав тертися об ноги.

Від дотику кота мороз пішов поза шкірою, і Крід похмуро зціпив зуби, аби не копнути його. Пухнасті боки Черча видавалися надто гладкими, надто товстими — одним словом, огидними.

Луїс раптом зрозумів, що більше ніколи не торкатиметься до Черча.

Коли він нахилився, щоб поставити миску на підлогу, Черч кинувся повз нього вперед, і Луїс був готовий заприсягтися, що війнуло кислим запахом землі — немовби та налипла на його шерсть.

Луїс відійшов вбік, спостерігаючи, як кіт їсть. Він чув, як той плямкає — хіба Черч раніше так плямкав? Може, й так, але тоді Луїс цього не помічав. У будь-якому разі, то був огидний звук. «Гидотний», як сказала б Еллі.

Раптом Луїс повернувся і посунув нагору. Спочатку він просто йшов, але останні сходинки долав майже бігцем.

Він роздягнувся, буквально здер із себе весь одяг і кинув його в жолоб. Його не обходило, що насправді одяг був чистим — він його вдягнув тільки сьогодні вранці. Набрав для себе ванну, таку гарячу, яку тільки міг витримати, і заліз у воду. Густа пара огорнула його, і Луїс відчув, як вода працює з його м’язами; як розслабляє їх. Коли вода вже стала холодною, йому трохи захотілося спати, але на загал усе було навіть добре.

Кіт повернувся, прямо як у пісеньці. Теж мені, велике діло.

Отже, він помилявся. Хіба не подумав він вчора, що Черч виглядає надто цілим і неушкодженим, як на тварину, збиту машиною? Згадай, як виглядали всі ті нещасні байбаки, коти і собаки на трасах? Розплющені тіла, повсюди кишки. Як співав Лаудон Ваінврайт [91] «Dead Skunk» — фолк-пісня 1972 року про розчавленого машиною скунса, який «смердить аж до небес». у тій пісні про мертвого скунса: «Кі-не-ма-то-гра-фіч-но».

Тепер усе було ясно як день! Черча від удару оглушило. Кіт, якого вони з Джадом притягли до того могильника мікмаків, був непритомним, а не мертвим. Кажуть же, що коти мають дев’ять життів. Слава Богу, Луїс нічого не сказав Еллі. Вона ніколи і не дізнається, як близько до краю був Черч.

Кров на морді, шерсть … те, як крутилася його голова.

Але ж він лікар, а не ветеринар. Він поставив неправильний діагноз, от і все. Важко було придумати гірші умови для детального огляду: навпочіпки, на Джадовому моріжку за температури двадцять градусів, коли сонце закотилося за небокрай. До того ж він був у рукавицях. Це могло бути…