Стівен Кінг - Кладовище домашніх тварин

— Рок-н-рольній тварюці вже час натягти «бугі-шузи» [42] «Boogie Shoes» — популярна пісня з однойменного альбому 1975 року групи «KC and the Sunshine Band». Луїс цитує рядок: «Я вдягну мої мої мої „бугі-шузи“…» («I wanna put on my, my, my, my, my. Boogie shoes …») і пензлювати на роботу.

— Нервуєшся?

— Трохи.

— Не треба. Далеко не кожен отримує шістдесят сім тисяч доларів на рік за холодні компреси й рецепти на протипохмільні, протизапальні та протизаплідні таблетки…

— У них там є ще антивошний лосьйон, не забудь, — знову посміхнувся Луїс. Під час першого візиту до університетського лазарету його здивували запаси «Квелу» [43] Сильний транквілізатор. — їх було так багато, що здавалося, ніби це склад воєнного госпіталю, а не невеличкого кампусу.

Міс Чарлтон, головна медсестра, тоді цинічно ошкірилася до нього: «У нас тут, за межами кампусу, ще те болото. Побачите!»

Він і не сумнівався, що побачить.

— Гарного тобі дня! — побажала Рейчел і повільно його поцілувала. Коли вона відійшла, її тон знову став глузливим. — І заради Бога, пам’ятай, що ти адміністратор, а не санітар чи інтерн.

— Як скажете, лікарю, — сором’язливо погодився Луїс і зайшовся реготом. На мить у нього майнула думка: « Це ж Зельда, хіба ні? Це ховається глибоко під твоєю шкірою? Це твоя зона турбулентності? Зельда та її смерть?»

Він не хотів її про це питати. Не зараз. Як лікар, він знав багато речей, і те, що смерть — таке ж природне явище, як і народження, була найвеличнішою з них. А ще він добре знав: не варто длубатися в рані, яка тільки-но почала гоїтися. Тож замість ставити запитання він ще раз поцілував дружину і пішов з дому.

Надворі панував гарний початок гарного дня. Мен вбирався у вересневі шати, небо було блакитним і безхмарним, температура зависла на чудових сімдесяти двох градусах [44] 72 ºF = 22 ºC. У книзі температура зазначена в градусах за Фаренгейтом. Це температурна шкала, що використовується для ненаукових цілей у США та кількох інших країнах. . Луїс під’їхав до траси і, стежачи за загальним потоком машин, думав, що він досі не бачив ані сліду падолисту, який мав би бути дуже красивим у цих місцях. Він почекає.

Він повернув «Хонду Цівік» — їхню другу машину — в напрямку університету. Рейчел подзвонить удень ветеринару, і вони домовляться про Черча. Тоді він нарешті зможе залишити всі ці нісенітниці про «Кладвишче домажніх тварин» (було щось кумедне в тому, як ця помилка глибоко в’їлася в голову й почала здаватися правильною) і страх смерті позаду. Не було жодних причин думати про смерть цього чудового вересневого ранку. Луїс увімкнув радіо і крутив його, поки не натрапив на «Реймонз», що горлали «Роковий пляж» [45] Пісня «Rockaway Beach» групи «Ramones» з альбому 1977 року «Rocket To Russia». . Він почав підспівувати — не дуже добре, але з величезним задоволенням.

Перше, на що Луїс звернув увагу, під’їжджаючи до університету, — на жвавий дорожній рух. Тут були водії, велосипедисти й бігуни. Йому довелося зупинятися, щоб не збити кількох таких, які летіли на заняття з гуртожитків. Він різко загальмував і натиснув на клаксон. Його завжди дратувало, як бігуни (та й велосипедисти також) свято вірили, що, поки вони бігають, їм закон не писаний. Вони ж бо фізкультурою займаються! Один з них показав Луїсу середнього пальця, навіть не обернувшись. Луїс зітхнув і поїхав далі.

По-друге, машини «швидкої допомоги» не було на місці, і Луїс подумав, що все починається досить кепсько. Лазарет був пристосований для короткострокового лікування фактично будь-якого захворювання. Біля великого фойє розташовувалися три оглядові кабінети з сучасним обладнанням, а над ними — дві палати, на п’ятнадцять ліжок кожна. Однак чогось бодай трохи схожого на операційну не спостерігалося. У разі надзвичайної ситуації пораненого або важкохворого пацієнта машина «швидкої» мала терміново відвезти до медичного центру Східного Мену. Стів Мастертон, помічник лікаря, який проводив для Луїса першу екскурсію лазаретом, з заслуженою гордістю продемонстрував йому медичний журнал за останні два роки: «швидку» довелося використовувати лише тридцять вісім разів. Дуже навіть непогано, якщо зважити, що самих тільки студентів тут мешкало понад десять тисяч. А загальне населення кампусу сягало сімнадцяти тисяч осіб.

І ось він прийшов, а в його перший справді робочий день «швидка» кудись поїхала.

Він припаркувався біля свіжопофарбованої таблички з написом «Місце доктора Кріда» і швидко зайшов у відділення.