Стівен Кінг - Кладовище домашніх тварин

І він розридався в пориві найбільшої душевної муки за все своє життя:

— Вона не могла померти, мамо! НЕ МОГЛА ПОМЕРТИ! Я ЛЮБЛЮ ЇЇ!

Мама відповіла йому, і її схололий голос уже повнився образами: мертві поля під листопадовим небом; безладно розкидані пелюстки троянд, висохлі й пожовклі; порожні озерця, вкриті водоростями і тванню; гниття, руйнація, прах.

— Вона померла, любий. Мені дуже шкода, але так і є. Руті пішла від нас.

Луїс здригнувся: «Смерть — це смерть. Що ж іще з неї взяти?»

Раптом Луїс збагнув, що забув дещо зробити. Саме тому він досі не спав у ніч перед новою роботою, роз’ятрюючи старі рани.

Він піднявся з ліжка, рушив у напрямку сходів і несподівано зазирнув у кімнату Еллі. Вона мирно спала, трішки відкривши ротика, у своїй блакитній піжамі, з якої вже давно виросла. «Боже, Еллі, — подумав він. — Ти ростеш як на дріжджах!» Черч лежав біля її ніг і спав як убитий. Ось такий похмурий каламбур.

На першому поверсі біля телефону висіла дошка оголошень, вкрита нагадуваннями, повідомленнями і рахунками. Зверху охайним почерком Рейчел було написано: «Усе, що відкладається на якомога пізніше». Луїс відкрив телефонну книгу, знайшов там номер і переписав його на стікер. Нижче додав: «Квентін Л. Джоландер, ветеринар, — записати Черча на прийом — якщо Джоландер не каструє тварин, попросити контакт».

Він ще раз поглянув на запис і спитав себе, наскільки це необхідно. Та зрозумів: час настав. Його колишні сумніви знову заговорили в ньому: кастрація перетворює кота на ледачого пузаня, який може весь день пролежати на батареї в очікуванні, що хтось кине їжі йому в тарілку. Луїс не хотів, аби Черч ставав таким. Котяра подобався йому таким, як він є: підступним і сухоребрим.

І тут у темряві трасою № 15 прогудів автомобіль з напівпричепом. Це остаточно поставило хрест на ваганнях Луїса. Він приклеїв стікер і повернувся в ліжко.

Наступного ранку за сніданком Еллі помітила нове нагадування на дошці і спитала, що воно означає.

— Це означає, що Черчу треба зробити маленьку операцію, — пояснив Луїс. — Цілком можливо, йому доведеться залишитися на пару днів у ветеринара. Після повернення він частіше буватиме вдома, перестане блукати бозна-де.

— І не бігатиме через дорогу? — поцікавилась Еллі.

— І не бігатиме через дорогу, — погодився Луїс. Їй тільки п’ять, але вона все схоплює на льоту.

— Круто! — вигукнула Еллі, і на цьому питання було вичерпано. Луїса, який уже був приготувався до злостивої та, цілком імовірно, істеричної реакції на бодай одноденну відсутність Черча, щиро приголомшило, як легко вона на це погодилася. І тільки тепер він зрозумів, що дочка страшенно хвилювалася за кота. Можливо, Рейчел і мала рацію щодо враження, яке справило на дитину «Кладвишче домажніх тварин». Рейчел, яка годувала Ґейджа яйцем, кинула на нього вдячний, підбадьорливий погляд, і Луїсу стало легше дихати. Цей погляд означав, що сварка закінчилася і саме цей томагавк війни вони поховали. [40] Індіанський звичай, який передбачав закопування бойової сокири (томагавка) супротивниками по завершенні конфлікту. Звичай став відомий завдяки кіно і літературі. Він сподівався, що назавжди.

Пізніше, коли великий жовтий шкільний автобус проковтнув Еллі, Рейчел підійшла до Луїса, обійняла його за шию і ніжно поцілувала в губи.

— Так мило, що ти вирішив це зробити, — промуркотіла вона. — Вибач мене, я була ще тим стервом.

Луїс відповів на її поцілунок, але все одно відчув легкий дискомфорт. Речення «Вибач мене, я була ще тим стервом» (фраза, яку Рейчел вживала не так часто) йому вже доводилося чути раніше, один чи два рази. Зазвичай це означало, що Рейчел добилася свого.

Тим часом Ґейдж, хитаючись, потупцяв уперед. Він дивився на дорогу крізь найнижчу шибку вхідних дверей.

— Буськ, — вимовив він, зворушливо підтягаючи свої повзунки. — Еллі, буськ.

— Як швидко він росте! — промовив Луїс.

Рейчел кивнула.

— Аж надто швидко! Я вже не встигаю його вдягати.

— Зараз виросте з повзунків, і буде легше.

Вона захихотіла. Між ними знову запанував лад. Рейчел зробила крок назад, кинула оком на вузол його краватки і критично оглянула чоловіка з ніг до голови.

— Однострій у порядку? — хмикнув Луїс.

— Виглядаєш мило!

— Ага, знаю! Та чи виглядаю я як хірург-кардіолог? Як людина з зарплатою в двісті тисяч доларів на рік?

— Ні! Все той же старий облізлий Лу Крід, — сміючись, промовила вона. — Ти — рок-н-рольна тварюка [41] « Rock n Roll Animal » — концертний альбом Лу Ріда 1974 року. .