Стівен Кінг - Кладовище домашніх тварин

Але що робив Черч на даху тієї машини?

— Ой, та годі вже, — вголос мовив він і пошкандибав назад до холу. Коти сплять завжди і всюди — така вже їхня природа.

От тільки Черч більше не переходить через дорогу, пам ’ ятаєш?

— Забудь, — пробурмотів він собі під носа і зупинився на півдороги вниз по сходах (через біль доводилося спускатися боком). Розмовляти з самим собою — погана звичка. То що ж…

Що ж то була за істота вночі в глибині лісів?

Ця думка прийшла до нього незваною гостею, і Луїс зціпив губи, наче від болю в коліні, коли намагався піднятися з ліжка. Вночі йому снилася та тварюка в лісах. Його сни про «Світ Діснея» м’яко переплелися з моторошними снами про істоту з лісу. Луїсові наснилося, що те страхіття торкнулося до нього, навіки знищуючи всі його мрії, псуючи всі добрі наміри. То був Вендіго, і він обернув Луїса не просто на канібала, а на батька канібалів. Уві сні він був на «Кладвишчі домажніх тварин», та не сам. Білл та Тіммі Бетермани також були там. І Джад був там — мертвий, схожий на привида, він тримав за повідець свого пса Спота. Лестер Морган прийшов з бугаєм Генретті на великому ланцюзі. Генретті лежав на боці та дивився на все з тупою люттю. З якоїсь причини Рейчел також була там, і в неї, певно, трапилася неприємність за столом — може, розлила пляшку з кетчупом чи перекинула тарілку з журавлиновим варенням, бо вся її сукня була вкрита червоними плямами.

А ще, здіймаючись високо над буреломом, стояв він — Вендіго. Шкіра — зашкарубла жовта луска, очі — велетенські запалі ліхтарі, вуха — навіть не вуха, а масивні вигнуті роги. Чудовисько було подібним до страхітливого ящура, породженого жінкою. Воно вказувало своїм сухим кігтистим пальцем на всіх них, і вони все вище і вище тягнулися вгору, аби розгледіти його.

— Годі, — прошепотів він і здригнувся від звуків власного голосу. Зараз він піде на кухню і приготує собі хвацький парубоцький сніданок — повний смачного та затишного холестерину. Двійко-трійко сандвічів з майонезом, смаженими яйцями та бермудською цибулею. Від Луїса тхнуло потом і брудом, але душ він відклав на потім: роздягатися зараз було дуже важко, і, певно, доведеться шукати скальпель, щоб розрізати штанину, бо інакше неможливо буде звільнити від одягу набрякле коліно. То було збіса погане застосування для хорошого інструмента, та що робити, коли ні кухонні ножі, ні швейні ножиці Рейчел не візьмуть міцну джинсову тканину.

Та спершу — сніданок.

Він перетнув вітальню, підійшов до центрального входу та глянув на маленьку блакитну машину біля Джадового будинку. Авто виблискувало росою, а це означало, що стояло воно тут уже давно. Черч лежав на даху, але не спав. Кіт дивився на Луїса огидними каламутними жовто-зеленими очима.

Луїс швидко сховався назад, неначе хтось заскочив його за підгляданням.

Він зайшов на кухню, з гуркотом витягнув сковорідку, поставив її на плиту, взяв з холодильника яйця. Він спробував посвистіти — свистіння мало надати ранку звичної безтурботності, — та не зміг. На перший погляд, усе гаразд, але насправді ж було не так. Будинок виглядав смертельно порожнім, а скоєне минулої ночі важким каменем лежало на Луїсовій душі. Щось було не так. Чоловік побачив, як тремтить його тінь, і дуже злякався.

Він пошкандибав у ванну, прийняв кілька таблеток аспірину та запив їх апельсиновим соком. Він уже повертався назад, до плити, коли задзвонив телефон.

Луїс не кинувся відповідати миттєво, просто зупинився і глянув на апарат. Раптом він відчув себе незграбним і дурним пішаком у дивній грі, правил якої ніяк не міг збагнути до кінця.

Не піднімай слухавку, ти не хочеш відповідати, бо почуєш погані новини. Це остання ланка ланцюга, котрий веде тебе в абсолютний морок. І ти не хочеш, зовсім не хочеш знати, що чекає на тебе по той бік пітьми. Тож не відповідай, Луїсе, біжи, швидше біжи, там у гаражі є машина, заскакуй у неї і їдь. Що завгодно, але тільки не відповідай на дзвінок.

Луїс перетнув кімнату та зняв слухавку, спершись однією рукою на сушарку, як він це завжди робив. На тому кінці дроту був Ірвін Ґолдман, і, коли Ірвін привітався, Луїс побачив сліди, які перетинали кухню, — маленькі брудні сліди, — і серце завмерло у нього в грудях, а очні яблука, здавалося, от-от вилізуть з орбіт. Він подумав, що якби міг глянути на себе в дзеркало, то побачив би там обличчя божевільного з картини сімнадцятого століття. То були Ґейджеві сліди, Ґейдж був тут, він був тут минулої ночі , то де ж він тепер?