Стівен Кінг - Кладовище домашніх тварин

Він кидав ґрунт ліворуч від могили. Працював у певному ритмі, якого було все важче дотримуватися, коли яма поглибшала. Луїс стрибнув усередину та вдихнув сирий аромат свіжої землі, аромат, який добре пам’ятав з того літа у дядька Карла.

«Копач », — подумав Луїс і спинився витерти піт з брів. Дядько Карл розповідав, що кожен гробокоп в Америці має власне прізвисько. Дядька друзі називали Копачем.

Чоловік знову запрацював лопатою.

Він спинився тільки одного разу, щоб перевірити, котра година. Була двадцята хвилина після опівночі. Луїс відчував, як час, немовби змащений олією, вислизав з його пальців.

Через сорок хвилин лопата шкрябнула об щось, і зуби Луїса так сильно прикусили верхню губу, що з неї потекла кров. Він схопив ліхтарик і ввімкнув його. Побачив багато землі та срібну діагональну лінію, яка розрізала її. Це була кришка ящика. Луїс зчистив з неї більшу частину землі, але дуже боявся накоїти гуркоту: лопата, яка дряпає по бетону, — то найгучніша річ у мороці ночі.

Коли Луїс прибрав усю землю, яку зміг, то виліз з ями та взяв мотузку. Спустився і протягнув її крізь залізні кільця однієї з половинок кришки. Знову вилізши з могили, він розстелив брезент, ліг на нього та схопився за краї мотузки.

Луїсе, гадаю, це він. Твій останній шанс.

Ти правий. Це мій останній шанс, і я, чорт забирай, чудово це знаю.

Чоловік намотав кінець мотузки на руку та потягнув. Квадрат бетону легко, зі скреготом піднявся. Луїс уважно стояв над проймою пітьми — вертикальний надгробок замість горизонтальної кришки.

Луїс витягнув мотузку з кілець і кинув її осторонь. Вона не знадобиться йому для іншої половини — її він може просто витягнути.

Чоловік опустився в могилу ще раз. Він рухався обережно: не хотілося, аби плита роздавила ноги. В яму посипалися дрібні камінці, і Луїс почув, як деякі з них глухо застукотіли по Ґейджевій труні.

Зігнувшись, він схопив іншу половину кришки та підняв її вгору. Раптом Луїс відчув, як щось слизьке чвакнуло у нього під пальцями. Коли і друга частина стояла вертикально (тепер це все нагадувало велетенські підставки для книжок), він поглянув на руки та побачив земляного хробака, який повільно звивався. Зі здавленим криком відрази чоловік викинув його з могили сина.

А тоді посвітив ліхтариком униз.

Там була труна. Востаннє він її бачив під час похорону на хромованих підставках над могилою, навколо якої лежав той огидно зелений газон. Це була банківська скринька, в якій йому пропонували поховати всі надії щодо сина. Лють, чиста та розпечена, як антитеза до попереднього холодного заціпеніння, затопила його. Абсурд! Він на це не погоджується.

Луїс потягнувся по заступ і схопив його. Він здійняв інструмент над головою і з усієї сили опустив його на замок труни. Раз. Другий. Третій. Четвертий. Губи зціпилися в гримасі гніву.

Я витягну тебе, Ґейдже. Ось побачиш!

Замок розламався після першого ж удару. В наступних, скоріше за все, вже не було потреби, але Луїс не спинявся, намагаючись розтрощити труну, а не просто відкрити. Скоро повернулося щось схоже на здоровий глузд — надто швидко, зважаючи на обставини, — і Луїс застиг із заступом в руках за секунду до наступного удару.

Полотно заступа було розбите та погнуте. Він відкинув інструмент убік, вилізши з могили, зіп’явся на втомлені, наче гумові ноги. Луїс відчув, що його зараз знудить: гнів минув так само швидко, як і з’явився. Холод знову затопив його, і ніколи в житті Луїс іще не почував себе настільки самотнім, відірваним від усіх. Наче астронавт, якого відкинуло далеко від корабля під час ПКД [149] Позакорабельна діяльністіь (ПКД) — робота космонавта поза Землею і водночас поза космічним кораблем. і тепер він просто дрейфує безмежною пітьмою, вдихаючи позичений час. « А Білл Бетерман відчував те ж саме? » — чомусь подумалось йому.

Луїс лежав на землі — цього разу на спині. Йому було цікаво, чи все з ним гаразд, чи готовий він продовжити. Коли ноги врешті перестали бути гумовими, чоловік сів, а потім зістрибнув униз, у могилу. Він посвітив ліхтариком на замок труни та побачив, що той був не просто зламаним, а вщент зруйнованим. Луїс розмахував заступом в нападі сліпої люті, але кожен удар припадав сюди, в яблучко. Кришка труни майже перетворилася на тріски.

Луїс притис ліхтарик ліктем до тіла. Повільно сів навпочіпки. Він обмацав свої руки, наче ловець з трупи циркових акробатів, який чекає, коли настане його час зіграти свою роль у смертельному номері — зловити когось, хто стрибає. Крід намацав отвір у кришці та засунув пальці під нього. Спинився на мить — мить, яку можна було помилково сприйняти як вагання, і відчинив труну власного сина.