Стівен Кінг - Кладовище домашніх тварин

Він пив пиво та палив. Денне світло втрачало барви. Він не вмикав світло. Поступово кінчик його цигарки перетворився на червоний вогник у темряві. Він сидів, пив пиво та стежив за під’їзною доріжкою Крідів. Старий гадав, що, коли Луїс повернеться додому, де б він там зараз не був, треба буде обов’язково заскочити до нього та поговорити. Щоб переконатися, що Луїс не намислив собі нічого такого, що може обернутися на лихе.

Джад відчував м’який поклик незвіданої, лиховісної сили, що гніздилася в тому диявольському місці. Вона простягала до нього свої липкі мацаки з-під товщі кам’янистої тверді, де були зведені всі ті кургани.

«Не втручайся, старий. Не втручайся, а то дуже, дуже пошкодуєш». Той голос був подібним до млосного туману, що виповзав із розкритої могили.

З усіх сил намагаючись не помічати його, Джад сидів, палив і пив пиво. Він чекав.

Поки Джад Крендал сидів у кріслі-гойдалці та видивлявся його з вікна, а Рейчел та Еллі проїжджали шлагбаум перед домом Ґолдманів (Рейчел безперервно хрускотіла пальцями, намагаючись відігнати зростаючий страх, а Еллі була білою мов крейда), Луїс жував великий, позбавлений будь-якого смаку обід у «Їдальні Говарда Джонсона». Їжі було вдосталь, і вся вона нагадувала картон — якраз те, чого зараз бракувало його організму. За вікном швидко темніло. Машини, що проїжджали повз, ніби обмацували його фарами. Він копався в їжі. Стейк. Печена картопля. Ядуче зелена квасоля на гарнір. Трикутник яблучного пирога з кулькою морозива зверху. Кулька вже почала трохи танути та стікала на тарілку. Він їв за столиком у кутку, пильнуючи людей, котрі заходили і виходили, — може, він когось знає? Якщо чесно, то Луїс дуже сподівався, що хтось зі знайомих до нього таки підійде. Зустріч, безсумнівно, призведе до запитань — « Де Рейчел? Що ти тут робиш? Як ти?» — і питання, ймовірно, потягнуть за собою ускладнення. А що, як він шукав саме ускладнень? Можливості втекти?

По правді, подружня пара, яку він таки знав, зайшла до кафе, якраз коли він доїдав яблучний пиріг і допивав другу чашку кави. Роб Грінел, бенгорський лікар, і його красуня дружина Барбара. Луїс чекав, що вони звернуть на нього увагу, помітять, що він сидить за столиком для одного в кутку, але офіціант відвів їх до столика в дальньому кінці зали, і Луїс остаточно втратив їх з виду. Хіба що вряди-годи миготіла сивіюча чуприна Грінела.

Луїсові принесли рахунок. Він підписав його, вказав номер кімнати під підписом і вийшов через бічні двері.

Вітер надворі піднявся до майже штормового. Шарпкий і неприємний, він змушував дивно гудіти телефонні дроти. Луїс не бачив жодної зірки, але відчував, як хмари зі скаженою швидкістю неслися над головою. Чоловік постояв трохи на вулиці, сховав руки до кишень, а обличчя підставив під вітрові потоки. Він повернувся, піднявся до себе в кімнату і ввімкнув телевізор. Було надто рано, щоб займатися чимось серйозним, а присмерковий вітер уже повнився передчуттям неприємностей. Луїс нервував.

Він дивився телевізор чотири години — вісім тридцятихвилинних комедійних програм. Луїс збагнув, що він уже давно не дивився телевізор так довго без перерви. Йому спало на думку, що колись, у старшій школі, вони з друзями називали усіх цих героїнь ситкомів дівчатами-динамо.

У Чикаго Дорі Ґолдман заламувала руки:

— Летиш назад? Люба, чому ти летиш назад? Ти ж щойно приїхала.

У Ладлоу Джад Крендал сидів біля вікна, палив, пив пиво та незворушно гортав у голові пам’ятний альбом свого минулого, чекаючи на Луїсове повернення. Рано чи пізно він прийде додому, як Лессі [143] Вигаданий собака породи коллі. Образ створив письменник Ерік Найт. У 1938 році він опублікував оповідання «Лессі повертається додому», а у 1940 році розширив його до розмірів роману. Перша екранізація, в якій дебютувала 11-річна Елізабет Тейлор, вийшла у 1943 році. На сьогодні вийшло п’ять телесеріалів та понад двадцять фільмів. в тому старому фільмі. Були й інші шляхи до «Кладвишча домажніх тварин» і того місця за ним, та Луїс про них не знав. Якщо він все ж таки наважиться те зробити, йому доведеться спершу об’явитися на власному ґанку.

Не знаючи про всі ці події, схожий на надповільну кулю, котру турбує, де вона буде, а не де вона є, Луїс сидів перед телевізором «ГоДжо» [144] Американська мережа готелів та ресторанів. Заснована Говардом Джонсоном, вона була найбільшою мережею закладів подібного типу з 1960 до 1970 року. Станом на 2015 рік лишилося тільки два ресторани цієї мережі. Один з них розташований у Бенгорі, штат Мен. . Він ніколи не бачив цих програм, але добре знав якість їхнього гумору: чорна родина, біла родина, маленькі діти, розумніші за багатьох дорослих, з якими вони живуть, самотня жінка, заміжня жінка. Троє дівчат-детективів, котрі ведуть розслідування тільки в тісних топах з бретельками на шиї. Він дивився все підряд, сидів на стільці «ГоДжо» та постійно позирав крізь вікно на вітряну ніч.