Макс Кідрук - Бот. Ґуаякільський парадокс

убий убий убий!

— Що? — Ейнджел перелякано озирнувся. — Хто тут? — голос прозвучав настільки чітко, що хлопець вирішив, що хтось сів на заднє сидіння його машини, поки він чекав, коли рушать таксі. Він зазирнув за спинку водійського крісла, щоб переконатися, що ніхто не причаївся в салоні.

Нікого.

Вирівнявшись, Ейнджел побачив, як повз «Nissan» прошмигнув мотоцикл. Мотоцикліст у розмальованому черепами та знаками радіоактивності шоломі, лише трохи пригальмувавши, вискочив на перехід, ігноруючи червоне світло, розштовхав пішоходів і зупинився перед самим потоком машин, які сунули дорогою, що пролягала перпендикулярно.

Ейнджел скипів:

— Тварина! Грьобаний мудак! Як можна жити в цій країні? — із ніздрі на мокру від поту сорочку скотилася краплина крові. — Ти що, не бачиш?! Там же ЧЕРВОНЕ СВІТЛО!

УБИЙ УБИЙ УБИЙ УБИЙ!

Наступної миті свідомість Ейнджела Льюїса, начальника відділу «Citibank Ecuador», немовби розчахнулася надвоє. То було дивне відчуття. Ейнджелу здалося, наче якась невідома сила витягла, виштовхнула його я — його справжнє я — з тіла, а сама прорвалася досередини. Протягом кількох секунд розлючений і сконфужений Ейнджел отупіло телющився на себе з боку… ну, напевно, не зовсім із боку, але якось мовби ззовні . Складалося враження, нібито протягом цих кількох секунд на передньому сидінні сидять, цілковито зливаючись, два створіння: безтілесне, але справжнє Ейнджелове я , та фізичне тіло Ейнджела з чимось чужим усередині.

А потім оте щось , що заволоділо тілом американського менеджера, примусило це тіло натиснути на педаль газу. «Nissan Sentra» рвонув уперед, прямуючи на мотоцикліста, який стояв перед потоком машин, упираючись ногою в асфальт. Ейнджел скрикнув і випростав руку, намагаючись зупинити себе — того, що в машині, — і тільки тоді збагнув, що зв’язок із тілом зник остаточно. Машина гайнула вперед, а Ейнджелове я — невагоме, невидиме — залишилося висіти в повітрі. По тому кольори швидко померкли, і хлопець провалився в пітьму — у найглибший колодязь із усіх, що він міг уявити…

Дорогою до мотоцикліста сріблястий «Nissan Sentra» збив трьох дорослих пішоходів і підім’яв під колеса восьмирічну дівчинку. Із гуркотом знісши мотоцикл, седан врізався в бік старезного пікапа «Chevrolet LUV», який перетинав перехрестя. Мотоцикліста, як ляльку, затиснуло між сплющеним капотом автомобіля та бортом «Chevrolet». Світло-синій «Hundai Accent», що їхав за пікапом, не встиг загальмувати та розніс на друзки задню частину кузова «Chevrolet». Мотоцикліст, харкаючи кров’ю, безперестану кричав і намагався виборсатися з пастки між машинами.

Проте найдивніше відбулося після зіткнення. Водій легковика «Hundai» вийшов із машини, дістав із багажника гайковий ключ для колісних болтів — продовгуватий шматок металу з шестикутною виїмкою на загнутому кінці, — а тоді, перш ніж його встигли зупинити, зірвав із мотоцикліста шолом і трьома ударами розтрощив йому голову.

Субота, 10 січня, 09:14 (UTC –5)

Ферма «Ла Сьєра Орієнталь»

Провінція Ґуаяс, 75 км на схід від Ґуаякіля, Еквадор

Естебан Петек був змушений зупинити трактор і відчинити дверцята. Двигун стих, і чоловікові полегшало, принаймні більше не двоїлося в очах і вмовк нав’язливий шепіт у голові, проте нудота не минула.

Фермер уперся ліктем у коліно і вихилився з кабіни. Посидів так хвилину. Вдихнув запах розораної землі та подивився на слід від плуга. Ніби все гаразд — гіркуватий клубок відступив. Та щойно чоловік повернувся у нормальне положення та поклав руки на кермо, щоб продовжити оранку, його голову проштрикнуло розжареною шпицею. Біль ужалив так, що Естебан мимоволі крекнув. Голова немовби перетворилася на сталеву коробку, напхану всяким мотлохом — болтами, гайками, заклепками, шпильками та голками (голок, напевно, було найбільше), — яку хтось добряче струсонув. Пекучі щупальця поповзли до скронь і лоба, хоча найдужче запульсувало в потилиці. У вухах дзвеніло.

Слідом за болем повернулися нудота та запаморочення. Естебан вивалився з кабіни свого «John Deere», зістрибнув на землю, здивувавшись тому, що ноги ледь не підломилися, і зігнувся навпіл біля масивного заднього колеса. Він голосно кавкнув — нічого не сталося, — сплюнув, віддихався і за другим разом одним махом звільнився від сніданку.

— Рибні сандвічі, — вголос, але без найменшого емоційного забарвлення констатував фермер. Сандвічі, що ж іще? Нічого, крім них, він зранку не їв. Пив лише каву.