Анна Хома - Репетитор

Він — невтаємничений, але цей ЗАПАХ — нудотний, солодкавий, яким обдало його з каталки, — не віщує нічого доброго.

То кажете, — батька немає?

Він кидається до сходів і вже на бігу випитує у зустрічних, де операційна.

Не можна зупинятися на півсходинці. Треба дійти до кінця.

…Міліція забирає його якраз перед дверима операційної. Напрочуд ввічливо і без зайвого ажіотажу.

За п'ятдесят дев'ять годин і три дні він все ще не матиме уявлення про те, чим закінчилась ота операція.

Чи здійснилася його колишня прихована мрія.

…Не дозволив собі піти на вулицю, заки не навів у квартирі глянцю. Це зайняло добрих три години, і хоч він дуже старався, це прибирання йому погано давалося.

Контрастний душ, попри його безперечну ефективність, має одну суттєву ваду: без гарячої води він аж ніяк не контрастний, а позаяк опалювальний сезон ще не почався, то… точно: пийте, діти, молоко, будете здорові! Іншими словами: радійте, що маєте холодну воду, бо можна і її не мати. Ха-ха…

Андрій, як завжди, радів. Під крижаними струменями. Зціпивши зуби.

Але чомусь очікуваного полегшення не спостеріг. Організм тихенько скімлив у якомусь передчутті.

Вже за порогом Андрій повернувся напитися води. Палило по-чорному.

Офіційна версія вилазки з хати виголошувала: „По пиво і каву!“ У існуванні неофіційної Андрій ще не зізнався навіть самому собі.

Кволе жовтневе сонце, як провокатор, блимнуло з даху одного з будинків, що навпроти, і сховалося за димарем.

Уродженець асфальтованого світу, Андрій рідко бачив справжній захід чи схід сонця: щоб і лінія горизонту була, і повна палітра фарб. Цегла, камінь і бетон — скільки себе пам’ятає — надійно заступали видноколо.

Уявив собі пустелю замість міста і на мить пошкодував, що не народився змією. Довершеною у своїй єдності з середовищем. Ідеальною для втеч і переховувань.

Але нічого не вдієш: він — від пилюки на кросівках до пилюки у легенях — міщанин. Принаймні, до одинадцятого жовтня.

Отак, стоячи біля під’їзду зі сміттям у одній руці і склотарою в іншій, він спробував опиратися призабутому відчуттю спустошення, одноосібности, окремішности, що глухим звіром повернулося до нього з давнини і тепер з виглядом господаря обнюхувало своє колишнє пристановище. Знову, як колись, здалося, що він сам-один на багато кілометрів довкола і хоч куди пішов би, — залишиться сам.

Ніколи не думав, що втрачена самотність воскресне і так пригнічуватиме. А може, то сонце винне: хльоснуло в душу промінням і згорнуло знамена?

А ти воюй тут без світла, як знаєш.

Андрій набрав у груди повітря і наважився.

Білий пікап марки „Форд“ моделі „Ескорт — 1,8Д“ з тонованим склом і болотом на шинах припаркувався між легковиками так буденно і просто, неначе паркувався тут з віддавна.

Білий пікап марки „Небезпека“.

Коли Андрій рушив уперед, з пікапа вилізли двоє гм… легінів з культурною зовнішністю (похідне від слова „культурист“, звісно), коротко порадилися між собою, один почимчикував за ним, а другий знову сів у машину.

„А у тебе — ні грошей, щоб відкупитися, ні знайомих, щоб заступилися…“ — просто так, між іншим, нагадав він собі, заходячи до „Супермаркету“ і спраглими очима вказуючи продавщиці на холодний, пінистий, темно-бурштиновий порятунок.

Андрій попросив, щоб відкоркувати пляшку, і вийшов на гладенький мармуровий поріг, де організм, ковтнувши пива, остаточно задубів. На вулиці, мабуть, градусів п'ять. Поки що — тепла.

І поки що він живий і більш-менш здоровий. Але що це йому дає?

За кілька днів безпросвітної паніки з його розуму утворився розварений геркулес, і ота каша в голові надто повільно стигла навіть у пронизуючому до кісток надвечір'ї. Процес, кажучи хімічним сленгом, терміново потребував каталізатора.

Пива і кави, наприклад. Або хоча б хорошої звістки.

…Тієї ж ночі, сидячи на підлозі з блокнотом у руках, призупинившись і призадумавшись, Андрій дійшов одного простого висновку: добрі звістки — не пиво і не кава.

Добрі звістки — це рідкісні копалини. Коштовності, які просто не можуть лежати валом на кожному кроці, їх треба видовбувати з-поміж порожніх пластів буднів тяжкою киркою, ковтати пилюку і не битися головою об камінь, якщо виявиться, що їх на тому місці немає і бути не могло.

— Зрозумійте, такі правила. Я не можу надати вам інформацію, яку ви просите.

За один вечір він наштовхнувся на ці непробивні слова тричі. І жодного разу вони не проникли далі його барабанних перетинок.