Максим Кидрук - Твердиня

На запитання, що він думає про згадані в останньому повідомленні руїни, Гаррі Паллістер відповів:

«Важко сказати… Пол не цікавився руїнами древніх цивілізацій.

Як мені відомо, Кетрін Муні теж. Сумнівно, що Пол міг відхилитися від обраного маршруту заради мертвих каменюк. Хіба що він стикнувся із чимось справді цікавим».

На фото: ліворуч – екземпляр мурахи Martialis heureka , праворуч – рудобородий тіті, єдина наявна на сьогодні ілюстрація.

Левко м’яв губами квітку конюшини, чекаючи на свою чергу. Поряд на траві простягнувся Джонік, чорнявий хлопчина з карамельними очима й інтелігентним виразом обличчя, – командир 521-гонавчального взводу. Нижче від них примостилися ще четверо курсантів – найкращі стрільці 521-го ( гіпотетично найкращі, бо ніхто з них раніше не брав до рук справжнього АК-74 5 5 АК-74 – автомат Калашникова калібру 5,45 мм, розроблений 1970 року М. Т. Калашниковим і поставлений на озброєння армією СРСР 1974 року. Є модифікацією автомата АКМ. , їхній стрілецький досвід обмежувався рогатками й – у кращому разі – підхмеленою стріляниною з пневматичних гвинтівок по гномиках у тирі).

Заклавши руки за голову, Джонік апатично роздивлявся хмарки. Левко підібгав коліна до грудей, обхопив їх руками та спостерігав, як шестеро їхніх товаришів (передостання шістка з 521-го) підтюпцем наближаються до вогневого рубежу. Дотримуючись інструкцій, курсанти бігли не навпростець, а строго позначеними прапорцями хідниками (на полігоні інакше не можна). За мить хлопці вишикувалися перед лінією вогню. Двоє широкоплечих лейтенантівконтрактників, рясно сиплячи грубою лайкою, викрикували останні настанови. До Джоніка та Левка долітали лиш обривки фраз. «Перевірити запобіжник… уставити ріжок… затвор на… зняти… спочатку, бля, чергою… вийняти ріжок нах… пересмикнути затвор… контрольний постріл… доповісти про завершення стрільби!»

Віддалік за стрільбами стежили кілька офіцерів військової частини А2363 6 6 Дубенська військова частина А2363 – місце дислокації м. Дубно, вул. Космонавтів, 2. , котрій належав полігон, а також полковники з військової кафедри Водного університету 7 7 Національний університет водного господарства і природокористування (в народі – Водник, або Водний) – найбільший (11 тисяч студентів) технічний університет м. Рівного. Заснований 1915 року в Києві й лише 1959-го перенесений до Рівного. .

– Ну що там? – не підіймаючи макітри з трави, запитав Джонік.

– Лягають, – сказав Левко. Норматив зі стрільби складали лежачи.

Лейтенант проревів команду. Хлопці попадали на розстелене рядно й стали готуватися до стрільби. Нараз Левко вгледів, що якийсь незграба з 2-го відділення, встромляючи ріжок із патронами в АК-74, відвів ствол убік, скерувавши його ледь не в голову свого сусіда.

Тієї самої миті лейтенант, плюючись і бурхаючи, немов вулкан, напустився на хлопця й зацідив ногою під ребра. Слідом полились ядерні матюки. Курсант зіщулився й покірно направив автомат у поле.

– Як із ланцюга зірвався, – прокоментував епізод Бодя Макаренко, один із тих чотирьох, що сиділи нижче.

– А ти б не зірвався? – став на захист лейтенанта Джонік. – Увесь день марудитися зі шмаркачами, яким уперше за час навчання на кафедрі дали автомат до рук. У половини від збудження слина тече й ерекція така, що хоч дрова рубай, а в очах картинки з «DOOM III» чи «Half Life 2». Так і жди: хтось ошаліє й почне гатити в усе, що рухається, – Джонік скрушно зітхнув, подумавши про непросту командирську долю. – Вони ж за нас відповідають. Я тим старлеям не заздрю…

Ім’я Джоніка було Гена. Звідки взялося «поганяло» Джонік, не знав навіть сам володар прізвиська. Його сім’я десять років жила у Сполучених Штатах, де тато працював будівельником. Це зовсім не пояснювало походження назвиська, тому що в Америці до Джоніка зверталися по-нормальному – Геннадій (звісно, якщо той дикий прононс «Джіннаді-і» можна вважати нормальним). 2003-го в Гениного тата щось не склалося, тож він повернувся до рідного Рівного. Гена, який левову частку свідомого життя провів у Штатах, на диво легко змирився з українськими провінційними реаліями: швидко знайшов собі друзів і влився у навчання. Хоча від американських звичок не відмовився: Джонік обожнював американські молодіжні комедії (дивитися тільки в оригіналі!), американський футбол (за півроку підсадив на нього половину двора) й комп’ютери «Apple» (2004-го вони були непопулярні в Україні). Мабуть, через Штати його й нарекли Джоніком, хтозна.