Анастасія Рогоза - Воно (кінообкладинка)

Й от тоді земноводні руки зімкнулися на його горлі й хрипкі схлипи Едді захлинулись; коли Істота його перевертала, хітинові гачки, що попроростали з цих рук, продряпали кровоточиві, схожі на каліграфічні, знаки на його шиї. Едді дивився в її палаючі білі очі. Він відчував, як перетинки між її пальцями здавлюють йому горло, наче його душать бинди якоїсь живої водорості. Його загострений жахом зір відзначив плавець, щось як півнячий гребінь і щось як отруйний спинний плавець коричневого сомика на вершечку скуленої, пластинчатої голови Істоти. Коли руки Істоти здавили міцно, перекриваючи йому дихання, Едді навіть зміг побачити, як біле світло натрієво-дугового ліхтаря перетворюється на туманно-зелене, проходячи крізь той перетинчастий головний плавець.

– Ти… не… справжнє, – задавлено прохрипів Едді, але вже навалювалися хмари сірості, і він, немов звіддаля, збагнув, що воно цілком справжнє, це страховисько. Воно, зрештою, його зараз убиває.

Та все ж таки дещиця раціонального глузду залишалася, ба навіть до самісінького кінця: коли Істота вже ввігнала гаки своїх пазурів у м’яке м’ясо його шиї, коли його сонна артерія піддалася теплим і безболісним згустком, що виплеснувся на луску страховиська, руки Едді мацали на спині Істоти, шукаючи там зіпер. Вони відпали, тільки коли Істота з низьким, задоволеним гарчанням відірвала йому голову.

І коли той образ Воно, в якому його бачив Едді, почав вицвітати, Воно негайно почало перемінюватися на дещо інше.

Неспроможний заснути, змучений кошмарами хлопчик на ім’я Майкл Хенлон у перший повний день літніх канікул піднявся невдовзі по тому, як розвиднилося. Світло було блідим, повитим низьким, густим туманом, який мусить розійтися під восьму ранку, знімаючи потайні покрови з чудового літнього дня.

Але це буде пізніше. Зараз же світ був сірим, і рожевим, і беззвучним, як кіт, що йде по килиму.

Одягнений у вельветові штани, майку й високі чорні кеди Майк зійшов донизу, з’їв миску «Пшеничних» 302 302 «Wheaties» – пшенично-висівкові пластівці, що виробляються з 1924 року, рекламний образ яких завжди був пов’язаний зі спортом. (хоча вони йому насправді не дуже подобалися, але він хотів отримати безплатний приз, який може знайтися в коробці – Чарівний шифрувальний перстень Капітана Міднайта 303 303 Captain Midnight – командир особливої авіаескадрильї і секретний агент, персонаж пригодницького радіосеріалу (1938—1949) та телесеріалу (1954—1956); Майк Хенлон вірить у тогочасну дитячу легенду про шифрувальні персні Капітана Міднайта, тоді як їх не існувало, хоча члени його фан-клубу могли отримати різні «секретні» призи, зокрема номерний перстень-свисток, і навіть справжній маленький шифрувальний диск у вигляді мідного значка, але не з коробки пшеничних пластівців, оскільки компанія «General Mills», яка їх випускає, ніколи не спонсорувала серіали про Капітана Міднайта. ), потім стрибнув на свій велик і закрутив педалі в бік міста, їдучи крізь туман хідниками. Туман змінював усе, перетворюючи найзвичайніші речі, такі як пожежні гідранти чи дорожні знаки, на таємничі об’єкти – чудернацькі й водночас трішки ніби зловісні. Машини було чутно, але не видно, а через химерні акустичні особливості туману неможливо було здогадатися, близько вони чи далеко, поки вони не викотяться тобі просто перед очі з-серед туману з німбами вологи, що привидами бринять на їхніх фарах.

Він повернув праворуч на Джексон-стрит, минаючи середмістя, а потім перебрався до Головної вулиці через Палмер-лейн – і під час цього короткого проїзду крізь маленький, з одного кварталу, провулок він проминув будинок, у якому житиме дорослим. Він не поглянув на нього; на це невеличке двоповерхове житло з гаражем і маленькою галявиною. Дім не послав якихось особливих вібрацій цьому мимоїжджому хлопчику, який більшу частину свого життя проведе як його власник і єдиний мешканець.

На Головній вулиці він завернув праворуч і підкотив до Бессі-парку, все ще катаючись безцільно, просто насолоджуючись спокоєм ранкового часу. Опинившись у головних воротах, він зліз із велосипеда, відкинув донизу сішку й пішки вирушив у бік Каналу. Наскільки йому було зрозуміло, він усе ще керувався не чим іншим, як суто власною примхою. Звісно, йому до голови не спливало подумати, що його нічні сновидіння мають щось спільне з його теперішнім курсом; він навіть не пам’ятав достеменно, що то були за сни – тільки те, що вони тривали один за іншим, аж поки він не прокинувся о п’ятій годині, у поту, але тремтячи, і з наміром швиденько поснідати, а потім поїхати на велику в місто.