Анастасія Рогоза - Воно (кінообкладинка)

Дивлячись униз на цю безплідну землю, яку він творив спершу сам, а потім за допомогою сина (десь там, під каменюками, знав він, ще гниють рештки тих пнів, які він викорчовував по одному до того, як його поля можна було почати обробляти), Вілл закурив сигарету й сказав:

– Мій тато мені зазвичай говорив, що Бог любить каміння, мух, бур’яни та бідних людей понад решту всіх Його творінь й от тому Він і сотворив його так багато.

– Але воно немов повертається назад кожного року.

– Йо, гадаю, що таки повертається, – мовив Вілл, – це єдине пояснення, яке я маю.

У призахідних сутінках, що перетворили воду на помаранчево-червону глибінь, з іншого берега Кендаскіґ прокричала ґаґара. То був такий самотній звук, такий самотній, що натруджені руки Майка стягнуло гусячою шкірою.

– Я люблю тебе, тату, – раптом промовив він, відчуваючи цю любов так сильно, що йому запекло очі слізьми.

– Атож, я тебе теж люблю, – сказав тато й міцно обняв його своїми сильними руками. Майк притиснувся щокою до грубої тканини батьківської фланелевої сорочки. – А тепер, як ти щодо того, аби нам вертатися додому? Часу в нас – тільки щоб кожному скупатися перед тим, як та добра жінка поставить на стіл вечерю.

– Ейа, – відгукнувся Майк.

– Ейа й тобі, – відповів Вілл Хенлон, і обидва розсміялися, почуваючись утомленими й почуваючись добре, ноги й руки натруджені, але не перетруджені, долоні загрублі від каміння, але не дуже болять.

«Весна прийшла , – думав Майк того вечора, засинаючи у своїй кімнаті, тоді як мати з батьком в іншій дивилися по телевізору «Молодят» 307 307 «The Honeymooners» (1957—1971) – комедійний серіал про пари молодят під час медового місяця, який знімався перед живою аудиторією. . – Знову прийшла весна, дякую тобі, Боже, дякую тобі дуже-дуже». І вже поринаючи глибше в сон, він знову почув той крик ґаґари, віддаль її боліт, вливався в прагнення його сновидінь. Весна – клопітний час, але це гарний час.

Після кам’яних жнив Вілл ставив «А» у високій траві позаду будинку й виводив із сараю трактор. Далі починалося боронування, Майк або їхав позаду, тримаючись за залізне сидіння, або йшов поряд, підбираючи й відкидаючи вбік каміння, яке вони прогледіли. Потім вони сіяли, а після сівби починалася літня робота: сапання… прополювання… прополювання. Мати вичепурювала Ларрі, Мо та Керлі 308 308 Larry, Curly & Moe (1925—1970) – персонажі знаменитого комедійного тріо «Three Stooges» («Три телепні»), яке створило безліч коротких фільмів, радіопрограм та телесюжетів. , їхні три опудала, а Майк допомагав батькові приладнати лосячий манок на кожну з набитих соломою голів. Лосячий ревун – це була така бляшанка з відрізаними обома денцями. Посередині бляшанки туго натягувалася добряче навощена, наканіфолена шворка, і коли крізь бляшанку задував вітер, вона видавала чудесно моторошний звук – на кшталт скигливого крукання. Охочі до врожаю птахи швидко тямили, що Ларрі, Мо та Керлі для них не загроза, натомість лосячі ревуни завжди їх відлякували.

Починаючи з липня, до прополювання додавалося збирання врожаю – спершу горох та редиска, потім салат і помідори, які були починалися як розсада в ящиках, потім кукурудза й квасоля у серпні, потім різні сорти гарбузів. Десь на половині цього доходило й до картоплі нового врожаю, а далі, коли дні коротшали, а повітря свіжішало, вони з татом забирали додому лосячі ревуни (хоча ті іноді за зиму десь губилися; скидалося на те, що їм кожної весни доводиться робити нові). Наступного дня тато кликав Нормана Седлера (який був так само тупим, як його син Лось, але безмежно лагіднішим) і Нормі приїжджав зі своїм картоплекопачем.

Протягом трьох тижнів вони всі разом працювали, вибираючи картоплю. На допомогу родині Вілл наймав трьох-чотирьох старшокласників, яким платив по четвертаку за діжку 309 309 В американській фермерській традиції одна діжка картоплі приблизно дорівнює «сухому барелю» = 135 фунтів = 61 кг. . «А-форд» повільно повзає туди-сюди вздовж рядків південного поля, найбільшого поля, завжди на низькій передачі, задній борт опущений, у кузові щільно діжки, кожна позначена іменем того, хто до неї збирає, а в кінці дня Вілл розкриває свій старий, порепаний гаманець і сплачує кожному збирачеві готівкою. Плату отримував Майк, і його мати також, і Вілл жодного разу не спитав у них, що вони роблять з тими грошима. Майка було наділено п’ятивідсотковим паєм у фермі, коли йому виповнилося п’ять років, – ти вже достатньо дорослий, сказав йому тоді Вілл, щоб тримати сапку й відрізняти відьомську траву від гороху. Кожного року до його паю додавався один відсоток і кожного року наступного дня після Дня Подяки Вілл обраховував прибутки ферми й віднімав від них частку Майка… але нічого з тих грошей Майк не бачив. Вони йшли на його банківський рахунок для коледжу і не могли бути використані за жодних інших умов.