Стівен Кінг - Аутсайдер

– Гаразд. Але я з вами не говоритиму, навіть не намагайтеся. І телефон я вам не мушу віддавати. Так сказав мій адвокат.

– Згода.

Ріґґінз узяла її під руку, хоча, враховуючи розміри Бетсі, Марсі сама мала її підтримувати, щоб та не перечепилася й не впала просто на свій здоровенний живіт.

Посеред вулиці зупинилося «шевроле тахо» тих «Кей-Уай-Оу» (або «Кі-йо», як вони самі себе називали), й одна з кореспонденток, гарненька блондинка, так швидко вистрибнула з авто, що в неї спідниця аж до талії задерлася. Патрульні цього моменту не проґавили.

– Місіс Мейтленд! Місіс Мейтленд, усього кілька запитань!

Марсі не пам’ятала, як забирала з машини сумочку, але та висіла в неї на плечі й жінка без проблем дістала з бічної кишені ключ від дому. Проблеми почалися, коли вона спробувала вставити ключ у шпарину. Руки надто тремтіли. Ріґґінз не стала відбирати ключа, проте накрила долонями руки Марсі, і тоді все вийшло. Позаду долинуло:

– Місіс Мейтленд, це правда, що вашого чоловіка заарештували за вбивство Френка Пітерсона?

– Не підходьте, – попередив один патрульний. – Ані кроку з хідника.

– Місіс Мейтленд !

Вони зайшли в будинок. І це було добре, навіть попри вагітну жінку-детектива під боком. Проте дім якось змінився, і Марсі знала, що він уже ніколи не стане таким, як раніше. Вона подумала про жінку, що вийшла звідси з двома своїми доньками, і всі вони сміялися й були щасливі, – наче згадала про добру подругу, яку колись любила, але та вже померла.

Ноги підкосилися, і Марсі гепнулась на ослінчик у коридорі – взимку на нього сідали дівчатка, щоб одягнути черевики. Інколи, як сьогодні ввечері, на ослінчик сідав Террі, щоб останній раз перед виходом на поле переглянути склад команди. А зараз, крекнувши з полегшенням, поруч присіла Бетсі Ріґґінз, її м’ясисте праве стегно ляснуло по не такому об’ємному лівому стегну Марсі. Коп із лайном на рукаві, Сабло, і двоє інших пройшли повз жінок, навіть не глянувши, натягаючи сині гумові рукавички. На ногах у них уже були бахіли такого ж синього кольору. Марсі прикинула, що четвертий коп заповзявся контролювати натовп. Стримувати юрбу перед її будинком у сонному кварталі Барнум-корт.

– Мені треба попісяти, – звернулася вона до Ріґґінз.

– Мені теж, – відповіла Ріґґінз. – Лейтенанте Сабло! На пару слів.

Коп із лайном на рукаві повернувся до ослінчика. Двійко інших рушили на кухню, де найбільше зло – це хіба що половина торта «Їжа Диявола» [36] Devil’s food cake ( англ .) – популярний у США шоколадний торт. в холодильнику.

– У вас тут є вбиральня на першому поверсі? – спитала Ріґґінз у Марсі.

– Так, за коморою. Террі сам її прибудував минулого року.

– Угу. Лейтенанте, панянкам треба попісяти, тож там і починайте. І не баріться, – наказала вона, і до Марсі: – У вашого чоловіка є кабінет?

– Як такого – нема. Він облаштував собі дальній куток у їдальні.

– Дякую. Це ваш наступний крок, лейтенанте, – сказала вона й знову повернулася до Марсі: – Не проти, якщо я вам поставлю невеличке запитання, поки ми тут чекаємо?

– Проти.

Ріґґінз не звернула на те уваги:

– Останні кілька тижнів ви не помічали нічого дивного в поведінці свого чоловіка?

Марсі невесело гиготнула.

– Маєте на увазі, чи не накручував він себе до скоєння вбивства? Чи не ходив по дому, потираючи руки, чи не пускав слини й не бурмотів собі під ніс? Це вагітність на ваш здоровий глузд впливає, детективе?

– Я так розумію, ця відповідь означає «ні».

– Саме так. А тепер припиніть мене діймати.

Ріґґінз відкинулася назад і склала руки на животі. Полишила Марсі з її пульсуючим сечовим міхуром і спогадом про те, що сказав їй Ґевін Фрік після тренування минулого тижня: «Про що це Террі останнім часом мислить? Здається, що він думками десь не тут. Наче з грипом бореться чи щось таке».

– Місіс Мейтленд?

– Що?

– Таке враження, що ви про щось загадались.

– Так, дійсно загадалася. Про те, що сидіти з вами на цьому ослінчику дуже незручно. Наче біля пічки, яка дихати навчилася.

І без того рум’яні щоки Бетсі Ріґґінз почервоніли ще дужче. З одного боку, Марсі й сама злякалась того, що сказала, – жорстокості цієї фрази. З іншого ж боку, вона відчула задоволення, що впіймала течію та влучила в ціль.

У всякому разі, Ріґґінз більше не поставила жодного запитання.

Здавалося, минула ціла вічність, поки повернувся Сабло, тримаючи в руках прозорий пластиковий пакет із пігулками, які знайшов у шафці вбиральні (безрецептурні препарати, ліки за рецептом зберігалися у двох убиральнях на другому поверсі), і з тюбиком крему, яким Террі лікував геморой.