Ярослав Трінчук - Заручники містерії та абсурду

Після виконання дванадцятого квартету увесь зал встав – льотчики аплодували стоячи.

Дівчатам довелось грати ще і ще. Під гучні оплески ведуча оголосила, що концерт закінчився.

Олександр оглянувся, побачив у дверях старшину і жестом покликав до себе.

– Неси квіти, – сказав.

Старшина зник і через хвилинку з’явився з широкою посмішкою і прекрасними букетами польових квітів. Олександр був вражений: букети складені зі смаком.

– Ти таки пройдисвіт, я не помилився. Дякую.

– Хе-хе-хе, – посміхнувся старшина. – Ви навіть не здогадуєтесь, на що ми здатні. А для вас, товаришу капітане, я достану все, що завгодно.

– Я запам’ятаю.

– Добре.

На сцену потягнулася вервечка людей з квітами – льотчики постаралися на славу. Дівчата аж розгубилися. Олександр завагався – його букетики ромашок, волошок і ще там щось з поля на перший погляд програвали серед розкішних кошиків. Тетяна замітила розгубленість пілота, а глянувши на квіти, вигукнула:

– Боже! Яка краса! Звідки ви знаєте, що я люблю польові квіти?

– Здогадався.

– Мушу сказати, що у вас витончений смак.

Олександр почервонів. Йому ще так не говорили. Хвалили за віражі, за демонстраційні злети, посадки, але ніхто навіть не здогадувався, що у нього є художній смак.

До них підійшов Ростислав Модестович.

– Автобус чекає, – сказав. – Їдемо на вечерю.

Молоді хлопці занесли до автобуса всі речі музикантів. Коли дівчата сіли, майор пропустив вперед Олександра, увійшов до автобуса і скомандував їхати. Домовилися, що квіти, одяг і сумки відвезуть до готелю, а інструменти залишаться з дівчатами.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.