Олександр Дан - ІНСОМВІТА. Психологічний трилер з елементами детективу

Такт танцю посилився, гучність співу збільшилася і досягла свого апогею. Це все було схоже на шабаш відьом.

Чаклун почав повільно опускатися, різкими кивками голови вдивляючись сліпими очима у натовп оточуючих його людей, немов шукаючи собі жертву. І коли його босі ноги торкнулися землі, усе вмить замовкло.

Старий чаклун не зводив своїх незрячих очей з Тревора. Він витягнув руку і крізь вогняне кільце повільним кроком підійшов. Тревор стояв, не володіючи своїм тілом. Чаклун торкнувся долонею його чола. У цю мить тіло чаклуна почало судомно згинатися, і тільки рука намертво немов приклеїлася до чола Тревора. Укриті полудою очі його були спрямовані кудись удалечінь, де блідим свідком диявольського шабашу світив повний, навзнак перевернутий місяць.

Судоми припинилися, але долоня на лобі Тревора стала неймовірно гарячою. Він спробував відскочити, але тіло, як і раніше, не слухалося.

Раптом перед очима Тревора розгорнулася жахлива картина. Перевернутий вагон потяга і понівечені тіла десятків людей. Обгорілі тіла лежали упереміж із сидіннями, поручнями, уламками металу, пластику і речами. Вагон був майже розірваний, укритий бездиханними, закривавленими тілами чоловіків і жінок. Несподівано вогонь, як у сповільненій зйомці, круглою, зростаючою кулею почав заповнювати вільний простір вагона. Усе було моторошно і незвичайно реально. Тревор навіть відчув на своєму обличчі огненний пал від полум'я, яке ось-ось мало поглинути його, а навколо – нестерпний, солодкуватий запах горілої плоті.

Зловісна картина кошмарної трощі не відпускала його.

Тревор дивився на все це, з жахом розуміючи, що всі люди навколо мертві і він, напевно, теж, оскільки ні сили, ні волі поворухнутися у нього не було, а вогненна куля ось-ось мала оповити і його.

Цієї миті чаклун різким рухом щосили штовхнув Тревора, і той упав, як підкошений, навіть не опираючись.

Останнє, що він почув перед повною втратою свідомості, – це слова чаклуна: «Ṣọra!.. Duro 22 22 Ṣọra! Duro! [ʃɔra! duro!] (Èdèe, Yorùbá) – Будь обережний! Зупинися! !»

Тревор отямився на світанку, коли вся група вже зібралася виїжджати. Голова нестерпно боліла, мабуть, у вчорашньому напої, справді, було щось наркотичне.

– Хлопці, анальгін чи щось є у кого? – втомлено запитав він.

– О, нарешті, отямився, танцюрист! – усміхнувся Етьєн. – Тримай! – він кинув Треворові пакетик пігулок, а потім, вийнявши з рюкзака солдатську флягу, простягнув її. – Тільки запий гарненько. Здається, ми всі вчора добре отруїлися якоюсь гидотою, так що ледь дуба не дали. В усіх такі галюцинації, що й описати неможливо. Збирайся, за десять хвилин рушаємо…

***

Від спогадів його відволік вигук Йована:

– Треворе, я тут! Зачекався тебе. Давай по каві? – Йован сидів на терасі невеликого кафе, за квартал від офісу Аманди. Він із нетерпінням чекав Тревора, і після того, як той сів до нього за столик, почав розпитувати: – То що там? Як вона тобі? Вразила?

Тревор мовчки подивився на Йована розгубленим поглядом, шумно видихнув і відповів:

– Вразила? Йоване, ти навіть не уявляєш, наскільки!

Роберт добре розумів, що він перейшов дорогу великому бізнесу і зараз може перетворитися на головну мішень для помсти.

В аеропорту Праги його зустріли Йован і два охоронці.

– Вітаю, друже! Сподіваюся, добре летів? – радісно вигукнув Йован. – Ну й кашу ти заварив, брате!

– Йоване, відвези мене додому, – попросив Роберт схвильовано, – я не можу ніяк зв'язатися з Хлоєю.

– Роланд наказав везти тебе до офісу негайно, – заперечив Йован. – Я все перевірив, Хлої там немає, і будинок з охоронної сигналізації вже три дні не знімали.

В автомобілі Роберт не вимовив ані слова, усі його думки були про останнє сновиддя. Такого щільного зближення зі світом сновидіння раніше не було жодного разу. Здавалося, що саме він знаходився у тій кімнаті разом із Амандою. І що найдивніше, спілкуючись на тому боці з Амандою, він чудесно пам'ятав це життя і себе в ньому. Це не тільки нівелювало всі його марні пошуки самого себе, а й показувало, наскільки зараз він далекий від істини. Окрім цього, він був украй утомленим, бо в літаку так і не вдалося поспати.

«Треба якнайшвидше знайти психолога, щоб вирішити все раз і назавжди, – подумав Роберт. – І Хлою. Куди вона могла запропаститися, що могло трапитися?»

Він спробував ще кілька разів до неї додзвонитися, але безрезультатно.