Олександр Дан - ІНСОМВІТА. Психологічний трилер з елементами детективу

– А чим допоможе нам психолог? – поміркувавши, спитав Роберт.

– З його допомогою ми спробуємо щонайменше ідентифікувати вас і в разі наявності ідентифікувати інші особистості в підсвідомості Тревора. Розумієте, ким би ви себе особисто не ідентифікували, для мене поки що саме ви живете в підсвідомості Тревора. З вашим психологом я хочу дещо дослідити. Можливо, ви його і не знайдете. Але якщо він існує, то це, можливо, ще одна особистість. І таких особистостей може бути дуже багато. Нам слід визначити їхню кількість, і тоді ми зможемо зрозуміти, з чим, а найімовірніше, з ким маємо справу.

– Це якась маячня, Амандо. У мене зовсім інша пам'ять, ніж у Тревора. Я живу тут власним життям і до сьогодні я ніяк не міг проявлятися в житті Тревора. У мене тут робота, наречена, друзі, обставини, врешті-решт… Життя Тревора для мене – це мій перманентний сон, сновидіння і не більше. А щодо його життя, то в ньому я лишень сторонній спостерігач.

– Я все розумію, Роберте. Здібності нашого мозку мало вивчено, а деякі його функціональні можливості не вивчено зовсім і є загадкою навіть для фахівців. Психологія…

– Амандо, зрозумійте ж, що зараз, коли ви закінчите цей сеанс, я прокинуся і піду у своїх справах. Просто зараз, у цей час, я перебуваю в готелі в Лондоні і через кілька годин у мене літак до Праги, де на мене чекають колеги, моя дівчина. А вночі, коли я ляжу спати, до мене знову прийде сновидіння, де я бачитиму ваш світ очима Тревора. Так було завжди.

– Давайте хоча б спробуємо зробити це, Роберте. З чогось же треба починати. Мозок – дуже складний об'єкт для вивчення. Ми ж спробуємо через підсвідомість встановити істину. І це важливо, передусім, для вас, адже саме ви перебуваєте в пошуку. Чи не так?

– Добре, – трохи поміркувавши, погодився Роберт. – Ми зробимо це. Я завтра прилечу до Праги і спробую знайти психіатра. Але що мені йому сказати? Як пояснити все?

– А не треба йому нічого пояснювати. Просто розкажіть йому все, що знаєте про себе, і він вирішуватиме сам, що робити. Я впевнена, що він погодиться провести цей експеримент. Хоча в реальному житті вас вважали б божевільним.

– Скільки у нас є часу?

– Я не знаю, якщо дотримуватися ваших переконань, то тут керуєте процесом ви, а ми лишень ваше сновидіння. Та якщо серйозно, я думаю, у нас є день або щонайбільше два. Я спробую призначити Треворові ще один сеанс на завтра.

Невдовзі Аманда перервала розмову і вивела Тревора зі стану сну.

Диктофон вимкнувся.

Тревор і Аманда сиділи одне проти одного і мовчали.

Нарешті, тишу перервала Аманда. Цього разу голос її був менш упевненим:

– Треворе, зрештою, психологія багато чого може пояснити. Мені здається, що нас чекає багато роботи. Усе ускладнюється тим, що в моїй практиці цей випадок унікальний, я ніколи нічого подібного не зустрічала.

Тревор дивився на Аманду і не міг вимовити ні слова. Він ніяк не міг зрозуміти, що там трапилося. Усе це ніяк не вміщалося в межі звичайних уявлень і його сприйняття всього сущого.

– Це був я? – нарешті, видавив він із себе.

– Цілком імовірно, що ви. Або одна з ваших особистостей.

– А як таке можливо? – спитав Тревор. Очевидно, що він був у шоковому стані від почутого.

– Людський мозок, Треворе – це загадка навіть для нас, психологів. Я мала намір тільки повернути вас у вчорашній і позавчорашній день, а потім би трохи покопалася у вашому минулому. Але ви самі все чули.

– Амандо, це справді можливо? Це хвороба?

– Можливо що? Множинність осіб? Звичайно! – вимовила Аманда. – Є навіть науковий термін – дисоціативний розлад, який використовують для позначення феномену виникнення множинних особистостей. Але хворобою я б це не назвала. Це дещо інше…

– І що тепер зі мною буде?

– Гадаю, нічого… Сподіваюся… – відповіла Аманда. – Якщо до сьогоднішнього дня ви жили з цим, нічого не підозрюючи, можливо, і після цього все буде так само, як і раніше.

Водночас Аманда якось невпевнено намагалася пояснити Треворові, що деякі психологи, зокрема й особи, які самостійно ідентифікують себе як такі, що мають множинну особистість, вважають, що цей стан, можливо, не розлад, а природна варіація людської свідомості, що не має нічого спільного з дисоціацією. Але ця невпевненість передалася Треворові. Йому здалося, що Аманда намагається заспокоїти його. Вона поки що сама не розуміла, з чим має справу, але намагалася не так йому, як самій собі, пояснити те, що з ним відбувається.

– Розумієте, Треворе, багато психіатрів не погоджуються з визначенням синдрому множинної особистості як очевидного розладу і розглядають множинність особистості як «психічне порушення», що не є хворобою. Ось, наприклад…